22 червня 2015 року м. Київ К/800/21826/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.,
Суддів Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаряЛатишевої Л.П.,
за участю представників
позивачаЖукова Ю.А.
відповідачаМорозова П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 р.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 р.
у справі №815/6359/13-а
за позовом Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Спільне підприємство «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-позивач) звернулося з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 р., позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.08.2013 р. №0000054000 та №0000064000.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у період з 01.08.2013 р. по 14.08.2013 р. посадовими особами відповідача було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності формування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з підприємствами ТОВ «Агродар-ЮГ», ТОВ «Вімакс Європа Лтд» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складений акт від 19.08.2013 р. №16/40-0/22480087/4.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.50.1 ст.50, п.138.2 ст.138, п.140.2 ст.140 Податкового Кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на загальну суму 3 746 900 грн.; пп.14.1.27, п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.50.1 ст.50, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 1 032 014 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.08.2013 р.: №0000054000 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 746 900 грн.; №0000064000 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 032 014 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 516 007 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи, позивач у перевірений період мав господарські відносини з ТОВ «Агродар-Юг» та ТОВ «Вімакс Європа Лтд», за результатами яких суми податку на додану вартість були включені позивачем до податкового кредиту, а суми витрат на придбання товару - до валових витрат.
Між тим, фахівцями податкового органу не були прийняті до уваги первинні документи надані позивачем до перевірки, як такі за якими не встановлено фактичного руху товару та не підтверджено реальність здійснення господарських операцій.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
У ході розгляду даної справи судами були досліджені договір перевезення від 21.03.2011 р. №2103/11, укладений із ТОВ «Вімакс Європа Лтд», копія виписки з банку про рух коштів, копії податкових, видаткових накладних, копії актів про надані за договором перевезення від 21.03.2011 р. №2103/11 транспортні послуги, копії товарно-транспортних накладних, копії роздруківок з єдиної бази податкових значень про платника податку на додану вартість, договір поставки сільськогосподарської сировини від 23.06.2011 р. № 9, укладений із ТОВ «Агродар-Юг».
Наведені первинні документи дали судам попередніх інстанцій вичерпні правові підстави для висновку про реальність спірних господарських операцій.
Тоді як, твердження податкової інспекції про відсутність поставок товарів від ТОВ «Агродар-Юг» та послуг з перевезення вантажів від ТОВ «Вімакс Європа Лтд» ґрунтуються виключно на результатах перевірок названих підприємств, оформлених актом ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ЗО ДПС №204/22-12/35719271 від 15.02.2013 р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вімакс Європа Лтд» та актом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва №900/22-300/35066877 від 12.11.2012 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Агродар-Юг».
При цьому, на думку відповідача, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства тягне негативні наслідки для самого позивача.
Із такими доводами не може погодитись колегія Вищого адміністративного суду України з огляду на те, що порушення податкового законодавства з боку контрагентів платника податків не може автоматично свідчити про наявність порушень податкового законодавства саме з боку позивача без підтвердження належними та допустимими доказами.
Відтак, самі по собі порушення правил оподаткування контрагентами як самостійними платниками не є підтвердженням недобросовісності позивача при формуванні ним даних податкового обліку.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
З урахуванням викладених обставин суд касаційної інстанції вбачає за можливе погодитись із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 р. у справі №815/6359/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.