08 червня 2015 року м. Київ К/9991/45754/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2012 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р.
у справі №0670/905/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Обербетон Україна»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Обербетон Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р., позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.10.2011 р. №0001002304 та №0000992304, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Державної податкової інспекції у м. Житомирі.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішень суддів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Представниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за червень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періодах: травень 2010 р., квітень 2011 р. та липень 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в періодах: січень 2010 р., березень, квітень та червень 2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 29.09.2011 р. №4324/23-2/36072242.
Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог: п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2011 р. у розмірі 2 544 125,00 грн.; п 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2011 р. на 11 0974 грн., за липень 2011 р. на 195 489,00 грн.; п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2011 р. у розмірі 7 839,00 грн.
На підставі встановлених порушень були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 13.10.2011 р., а саме:
№0001002304, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 544 125, 00 грн.
№0000992304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 306 463,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 97 746,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За висновками акту перевірки, завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування та залишку від'ємного значення з податку на додану вартість за червень та липень 2011 р., відбулось через встановлені в попередніх актах перевірки порушення, які не були враховані позивачем, зокрема:
за актом від 30.08.2010 р. №6647/23-2/36072242/0110 порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за господарськими операціями з оренди нерухомого майна і обладнання, що вплинуло на завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р., яке виникло в податкових періодах: лютий 2010 р. в сумі 573 789, 00 грн. та березень 2010 р. в сумі 277 739,00 грн.;
за актом від 25.06.2011 р. №3148/23-2/36072242 порушення п. 200.4, п. 200.6, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, через невірний розрахунок бюджетного відшкодування за квітень 2011 р., яке заявлене з залишку від'ємного значення, яке виникло в податкових періодах вересень 2010 р., лютий та березень 2011 р., у зв'язку з чим встановлено заниження бюджетного відшкодування квітня 2011 р. через заниження оплаченої частини залишку від'ємного значення за вересень 2010 р. в сумі 121 953,00 грн. та березень 2011 р. в сумі 27 802,00 грн., та завищення бюджетного відшкодування квітня 2011 р. через завищення оплаченої частини залишку від'ємного значення в сумі 535 499, 00 грн. за лютий 2011 р., що призвело до завищення бюджетного відшкодування за липень 2011 р. в сумі 27 802, 00 грн. та заниження залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. в сумі 413 546,00 грн.;
за актом від 25.06.2011 р. №3148/23-2/36072242 порушення п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України через заниження бюджетного відшкодування за березень 2011 р., що призвело до завищення бюджетного відшкодування за червень 2011 р. в сумі 110 833, 00 грн., за липень 2011 р. в сумі 105 067,00 грн., а також завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. в сумі 1 787 584,00 грн.;
за актами від 25.06.2011 р. №3148/23-2/36072242, від 12.08.2011 р. №3762/23-2/36072242 та від 29.09.2011 р. №4324/23-2/36072242 порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України через завищення податкового кредиту за травень 2010 р. в сумі 30 570, 00 грн., за липень 2010 р. в сумі 31 032, 00 грн., за серпень 2010 р. в сумі 34 239,00 грн., за вересень 2010 р. в сумі 109 177, 00 грн., за січень 2011 р. в сумі 32 530,00 грн., за лютий 2011 р. в сумі 39 922,00 грн., за березень 2011 р. в сумі 62 619,00 грн., за квітень 2011 р. в сумі 16 846,00 грн., за травень 2011 р. в сумі 14 961,00 грн., за червень в сумі 3 678,00 грн. у зв'язку із включенням до його складу податкових накладних постачальників не відповідних податкових періодів, що вплинуло на завищення суми бюджетного відшкодування за липень 2011 р. в сумі 62 619,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. в загальній сумі 312 955,00 грн.;
за актом від 25.06.2011 р. №3148/23-2/36072242 порушення п. 198.2 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України через включення до складу податкового кредиту січня 2011 р. податку на додану вартість в сумі 1 584,00 грн. та червня 2011 р. в сумі 4 161,00 грн., які постачальниками позивача не задекларовані у складі податкових зобов'язань, що вплинуло на завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. в зазначених сумах.
Згідно висновків податкового органу, позивачем незаконно включено до складу валових витрат суми орендних платежів за оренду обладнання та майнового комплексу, які нараховані (сплачені) контрагентом позивача ТОВ «Обербетон-Інвест» на тій підставі, що зазначені витрати не в повному обсязі приймали участь у господарській діяльності, в результаті чого, позивачем було завищено валові витрати за 4 квартал 2009 р. на суму 6 287 357, 00 грн. та за 1 квартал 2010 р. на суму 11 089 666,00 грн.
Зі встановлених обставин у справі вбачається, що між позивачем і ТОВ «Обербетон - Інвест» укладено договір оренди нерухомого майна від 02.11.2009 р. № 39-07, за умовами якого позивачем орендується майновий комплекс будівель та споруд заводу залізобетонних виробів за адресою: м. Житомир, вул. Баранова, 89, та укладено договір оренди обладнання від 02.11.2009 р. №53-07, згідно якого позивачем орендується обладнання за переліком, наведеним в специфікації (додатку №1 до договору).
Умовами зазначених договорів визначено цільове використання орендованого майна, а саме для здійснення господарської діяльності позивача. Суми орендних платежів, встановлених договорами №39-07 та №53-07, нараховані в бухгалтерському обліку позивача і включені до складу валових витрат за 2009 р., та 1 кварталу 2010 р. Суми податку на додану вартість, нараховані на суми орендних платежів, на підставі одержаних податкових накладних від ТОВ «Обербетон - Інвест» включені позивачем до складу податкового кредиту звітних (податкових) періодів листопад 2009 р. - березень 2010 р., що підтверджується реєстрами одержаних податкових накладних та деклараціями з податку на додану вартість за вказані періоди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 12.07.2010 р. до податкового органу подано уточнюючий розрахунок №85066 податкових зобов'язань, у зв'язку із самостійним виправленням помилок до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2009 рік, яким задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 6 287 357, 00 грн., та 13.07.2010 р. поданий уточнюючий розрахунок №86370 податкових зобов'язань, у зв'язку з самостійним виправленням помилок до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2010 р., яким задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування у розмірі 17 377 023, 00 грн., за рахунок декларування валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за 1 квартал 2010 р. у розмірі 11 090 066,00 грн. та від'ємного значення за 2009 р. у розмірі 6 287 357,00 грн.
Згідно з Додатком №8 до акту від 30.08.2010 р. № 6647/23-2/36072242/0110 зі складу податкового кредиту виключено суму податку на додану вартість 347 5404,00 грн., обчислену шляхом застосування двадцятивідсоткової ставки податку на додану вартість до суми витрат, які виключені зі складу валових витрат позивача в розмірі задекларованих збитків.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно з п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Таким чином, відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку
Зі змісту п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», неодмінною характерною рисою господарської діяльності з метою оподаткування є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював господарську діяльність з реалізації бетонних виробів та товарного бетону власного виробництва, та отримував відповідні доходи, що не заперечується відповідачем.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході перевірки відповідачем не встановлено конкретних об'єктів, що орендуються за вищевказаними договорами, які на думку відповідача, не були задіяні позивачем у виробництві або реалізації готової продукції.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що витрати по сплаті орендних платежів відповідають визначенню валових витрат відповідно до п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Щодо висновків податкового органу про те, що у позивача мало місце перевищення валових витрат над валовими доходами, внаслідок чого виникло від'ємне значення об'єкта оподаткування, що в свою чергу свідчить про здійснення позивачем певної частини витрат в розмірі такого від'ємного значення не для використання у власній господарській діяльності, суди попередніх інстанцій правомірно визначили що вони є безпідставними та суперечать нормам ст.3, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.
Таким чином, вищенаведеними нормами Закону підтверджується право платника податків на формування в своєму податковому обліку від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, акти наданих послуг оренди відповідають ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .
За висновками податкового органу, орендодавець ТОВ «Обербетон - Інвест» є пов'язаною з позивачем особою, від дак, формування валових витрат у позивача має відбуватись з урахуванням вимог пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно яких витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).
Разом з тим, пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.
Суди попередніх інстанцій встановили, що акт перевірки від 30.08.2010 р. № 6647/23-2/36072242/0110 не містить доказів перевищення орендних платежів над рівнем звичайних цін, а також зазначили, що такі докази відповідачем не надані і під час судового розгляду справи.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що валові витрати позивача в частині витрат по сплаті орендних платежів за договорами від 02.11.2009 р. №39-07 та №53-07 сформовані правомірно.
Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо віднесення вказаних витрат по орендованих платежах до складу податкового кредиту, оскільки такі дії узгоджуються з нормами підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні на підставі яких позивачем було віднесено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідних періодів, не мали будь-яких недоліків та зауважень зі сторони відповідача.
Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено розбіжностей з контрагентом ТОВ «Обербетон - Інвест» щодо декларування ним податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились із тим, що угоди між позивачем та ТОВ «Обербетон - Інвест» були реально виконані сторонами, що підтверджується договорами оренди та додатками до них, актами наданих послуг оренди, податковими накладними, та регістрами бухгалтерського обліку.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що безпідставним є висновок податкового органу про завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 3 475 404,00 грн. в податкових періодах з грудня 2009 р. по березень 2010 р. (акт перевірки від 30.08.2010 р. №6647/23-2/36072242/0110), у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. №0001002304 підлягає скасуванню в частині зменшення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р., яке виникло в податкових періодах: лютий 2010 р. в сумі 573 789,00 грн. та березень 2010 р. в сумі 277 739,00 грн.
Щодо встановлених актом перевірки порушень позивачем вимог п. 198.2 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту за січень 2011 р. по господарській операції з ПП ОСОБА_4 на суму податку на додану вартість 1 584,00 грн., та завищення податкового кредиту за червень 2011 р. по господарській операції з ТОВ «Тест» на суму податку на додану вартість 4 161,00 грн., які даними контрагентами не задекларовані у складі податкових зобов'язань, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з даним висновком відповідача, оскільки такі висновки не узгоджуються з приписами зазначених правових норм.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, банківськими виписками та податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли цілком аргументованого висновку, що податкове повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. № 0001002304, яким зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. на 5 745,00 грн. також підлягає скасуванню.
Щодо порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, які встановлені актом перевірки від 25.06.2011 р. № 3148/23-2/36072242 та доповненні до нього актом від 27.09.2011 р. № 4297/23-2/36072242 (аналогічні порушення встановлені актом від 12.08.2011 р. №3762/23-2/36072242 за травень 2011 р. в сумі 14 961,00 грн. та актом від 29.09.2011 р. №4324/23-2/36072242 за червень 2011 р. в сумі 7 839,00 грн.) відповідачем зазначено, що позивачем неправомірно завищено податковий кредит у рядку 16 декларацій за податкові періоди квітень - грудень 2010 р. у розмірі 395 227,01 грн. та за податкові періоди січень - квітень 2011 р. у розмірі 151 917,00 грн. за рахунок включення до його складу податку на додану вартість по податкових накладних попередніх звітних періодів.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналогічні приписи містить Податковий кодекс України, а саме відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач отримував податкові накладні від постачальників, за товар, поставлений в попередніх звітних періодах, та з дати виписки яких не минуло 365 календарних днів. Суми сплаченого податку на додану вартість відносив до податкового кредиту, що підтверджується реєстрами отриманих накладних, що узгоджується з приписами зазначених правових норм.
Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно не взято до уваги посилання відповідача на порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, на відсутність звернення платника податку до податкового органу із заявою-скаргою на постачальника щодо відмови останнім в наданні податкової накладної, оскільки невиконання платником вказаної норми Закон не пов'язує з втратою таким платником в подальшому права на податковий кредит.
З огляду на викладене, суди попередніх дійшли обґрунтованого висновку, що податкові повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. №0000992304 в частині зменшення бюджетного відшкодування у розмірі 62 619,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. № 0001002304 в частині зменшення залишку від'ємного значення у розмірі 312 955,00 грн. підлягають скасуванню.
Що стосується встановлених порушень актом перевірки від 25.06.2011 р. №3148/23-2/36072242 вимог пп. 200.4, 200.6, 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме заниження позивачем бюджетного відшкодування за березень 2011 р. у розмірі 1 711 655,00 грн. (акт №3148/23-2/36072242 від 25.06.2011 р.) відповідачем зазначено, що позивач мав право заявити до відшкодування в березні 2011 року залишок від'ємного значення за січень 2010 р. в сумі 1 090 784,00 грн., за лютий 2010 р. в сумі 116 953,00 грн., за березень 2010 р. в сумі 74 481,00 грн., за травень 2010 р. в сумі 466 141,00 грн., за липень 2010 р. в сумі 157 465,00 грн., за серпень 2010 р. в сумі 59 775,00 грн., за жовтень 2010 р. в сумі 39 934,00 грн., за листопад 2010 р. в сумі 145 107,00 грн., за січень 2011 р. в сумі 103 136,00 грн., за лютий 2011 р. в сумі 16 203,00 грн., однак, своїм правом не скористався.
Також відповідачем зазначено, що за лютий 2011 р. позивач заявив оплату частини залишку від'ємного значення у розмірі 581 862,00 грн., а за даними перевірки оплата становить 46 363,00 грн. Крім того, позивач занизив суму податку на додану вартість, яку мав заявити до відшкодування з бюджету за квітень 2011 р. в сумі 149 755,00 грн. за податкові періоди виникнення залишку від'ємного значення: вересень 2010 р. в сумі 121 953,00 грн., березень 2011 р. в сумі 27 802,00 грн.
Відповідно до розрахунку відповідача порушення, які зафіксовані в акті від 25.06.2011 р. № 3148/23-2/36072242, зокрема, в частині заниження бюджетного відшкодування за березень 2011 р. призвело до завищення бюджетного відшкодування за червень 2011 р. в сумі 110 833,00 грн., за липень 2011 р. в сумі 105 067,00 грн., а також завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. в сумі 1 787 584,00 грн., та порушення в частині завищення бюджетного відшкодування за квітень 2011 р. призвело до завищення бюджетного відшкодування за липень 2011 р. в сумі 27 802,00 грн. та заниження залишку від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 р. в сумі 413 546,00 грн. за актом від 29.09.2011 р. № 4324/23-2/36072242.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з поданою позивачем до податкового органу податковою декларацією з податку на додану вартість за березень 2011 року вх. № 9002432583 від 20.04.2011 р. та розрахунком суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів, складає 4 209 321, 00 грн.
Згідно з поданою позивачем до податкового органу податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2011 року вх. від 20.05.2011 р. № 9003642734 та розрахунком суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів, складає 3 364 680,00 грн.
У той же час, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що оскільки податковим органом не приймалося податкове повідомлення-рішення, яке є єдиним правовим актом індивідуальної дії органу державної податкової служби, який створює для платника податків юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити суму грошового зобов'язання та/або внести відповідні зміни до податкової звітності, то висновки відповідача за актом перевірки про заниження суми бюджетного відшкодування за березень 2011 р. не можуть слугувати належним доказом порушення з боку позивача порядку визначення бюджетного відшкодування за червень та липень 2011 р., оскільки обов'язок платника податків внести зміни в податкову звітність виникає при отриманні відповідного податкового повідомлення-рішення.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті від 25.06.2011 р. № 3148/23-2/36072242 не зазначені первинні документи, на підставі яких відповідачем сформовані висновки про заниження бюджетного відшкодування за березень 2011 р. та завищення оплаченої частини залишку від'ємного значення податку на додану вартість при розрахунку суми бюджетного відшкодування.
Разом з тим, судами встановлено, що у позивача наявні розрахунки сум бюджетного відшкодування за березень 2011 р., квітень 2011 р. та банківські виписки, на підставі яких складались дані розрахунки, які відповідачем під час судового розгляду справи не спростовані.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 13.10.2011 р. №0001002304 та №0000992304 та наявність підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р. у справі №0670/905/12 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
Судді Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.