Справа № 177/857/14-ц
Провадження № 2/177/550/14
Іменем України
28 жовтня 2014 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Строгової Г. Г.
за участі: секретаря Дзиговської Т. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання боргу за розпискою недійсним, -
В проваджені Криворізького районного суду Дніпропетровської області перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, в якій позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошову суму у розмірі 10 000, 00 грн. та судовий збір у розмірі 243,60 грн., посилаючись на те, що він 08.04.2013 року дав в борг ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 грн. на строк до 08.10.2013 року, в підтвердження чого відповідач надав йому розписку. По теперішній час грошові кошти відповідачем не повернуті, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
31.07.2014 року відповідачем ОСОБА_1 була подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_2 про визнання боргу недійсним, в обґрунтування якої зазначив, що 13.11.2012 року ОСОБА_2 звертався до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з нього боргу за договором позики в сумі 146 681,60 грн. З метою врегулювання даного спору ним добровільно було сплачено борг в повному обсязі, у зв'язку з чим ОСОБА_2 було подано заяву про відмову від позову. Під час повернення ним останньої частини боргу, ОСОБА_2 примусив його написати розписку, згідно якої він отримав грошові кошти в розмірі 10 000, 00 грн.? які зобов'язався повернути до 08.10.2013 року, однак зазначену суму грошових коштів він не отримував, тому просить суд визнати недійсною написану ним розписку від 08.04.2013 року про отримання від ОСОБА_2 коштів в розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28.10.2014 року позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою залишена без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 в судове засідання без поважних причин.
Позивач ОСОБА_1 правом на участь в судовому засіданні не скористався, але надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити (а.с. 49).
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 правом на участь в судовому засіданні не скористалися, були належним чином повідомлені про розгляд справи, про що свідчить поштове повідомлення про отримання представником відповідача ОСОБА_3 16.10.2014 року особисто судової повстки (а.с. 48).
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши докази, викладені в письмових матеріалах справи, давши їм належну оцінку, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики), а згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України в підтвердження договору позики і його умов може бути представлена розписка позичальника.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 08.04.2013 року взяв в борг у ОСОБА_2 гроші в сумі 1 000,00 грн., про що надав розписку, згідно якої поклав на себе зобов'язання виконати свій обов'язок належним чином, а саме повернути борг до 08 жовтня 2013 року (а.с. 6).
Вказана розписка підтверджує факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 та обов'язок повернення позичальником грошей позикодавцю до 08.10.2013 року, тобто розписка має силу письмового договору позики в силу ст. 1047 ЦК України.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності,
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом,
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підстави недійсності правочину викладені в статті 215 Цивільного кодексу України, а саме: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
ОСОБА_1 в позові зазначив, що боргову розписку написав, знаходячись в безвихідному становищі, згадуючи тортури, які раніше до нього були заподіяні, оскільки ОСОБА_2 раніше здійснював на нього тиск, як моральний так і фізичний. Однак гроші в розмірі 1000 грн. він не отримував.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В той же час в досліджених судом матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження того, що розписка позивачем була написана в примусовому порядку.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснював, що був присутній 08.04.2013 року при написанні ОСОБА_1 розписки в приміщенні офісу по АДРЕСА_1, однак грошей при цьому ОСОБА_1 не отримував. Вважає, що позивач написав зазначену розписку, оскільки боявся ОСОБА_2, раніше ОСОБА_1 повідомляв йому про факти тортур з боку ОСОБА_2 приблизно в лютому-березні 2013 року.
В п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що зі змісту абзацу 2 частини першої ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину у ЦК визначені прямо.
А отже враховуючи роз'яснення Пленуму ВСУ, суд не може прийняти до уваги свідчення свідка ОСОБА_4, крім того, вони теж нічим не підтверджені.
Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання розписки від 08.04.2014 року про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 10 000, 00 грн. ОСОБА_1 недійсною, у зв'язку з чим у задоволені позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1046, 1047,1049 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 208 ч.1 п.2, 213, 215 ЦПК України, суд;-
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання боргу за розпискою недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом того ж строку з дня отримання копії рішення.
Суддя: