Справа: № 826/1216/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.В. Суддя-доповідач: Федотов І.В.
Іменем України
25 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,
за участю секретаря Полякової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, Прокуратури міста Києва, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач-1, МОЗ України), Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-2, КМУ), Генеральної прокуратури України (далі - відповідач-3, ГПУ), Прокуратури міста Києва (далі - відповідач-4, Прокуратура м. Києва), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому просила зобов'язати:
1) Кабінет Міністрів України та Міністерство охорони здоров'я України привести у відповідність законодавчі акти України у відповідність з Законом «Про судову експертизу» та привести Кабінетом Міністрів України та МОЗ України нормативно-правових актів у відповідність з Законом України «Про судову експертизу» згідно вимогами частини 3 Перехідних положень Закону України №1992-VI від 09.09.2004р. «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу»;
2) Генеральну прокуратуру України, Прокуратуру м. Києва, Міністерство охорони здоров'я України здійснити належний нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я Київського міського клінічного бюро судмедекспертизи, КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», «Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи та медицини катастроф», Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», ДУ «Головного бюро судмедекспертизи МОЗ України» шляхом проведення перевірки бюро судмедекспертизи, які проводять ДНК-екепертизи;
3) Генеральну прокуратуру України, Прокуратуру м. Києва надати акт і рішення про результати перевірки належного нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я Київського міського клінічного бюро судмедекспертизи, КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», «Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи та медицини катастроф», Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», ДУ «Головного бюро судмедекспертизи МОЗ України» позивачу;
4) Генеральну прокуратуру України, Прокуратуру м. Києва здійснити належний нагляд виконанням Кабінетом Міністрів України та Міністерством охорони здоров'я вимог частини 3 Перехідних положень Закону України №1992-УІ від 09.09.2004р. «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу»;
5) МОЗ України розробити, затвердити наказом МОЗ України методичні рекомендації «Використання ДНК-аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей), здійснити відповідну державну реєстрацію наказу МОЗ України в Мінюсті України;
6) МОЗ України затвердити наказом МОЗ України регламентовану кількість локусів ДНК для використання судово-медичними експертами при проведенні експертиз спірного батьківства, материнства, підміни дітей, здійснити відповідну державну реєстрацію такого наказу МОЗ України в Мінюсті України;
7) МОЗ України затвердити наказом МОЗ України діагностичні локусні панелі ДНК офіційно зареєстровані на території України, які повинні використовуватись судово-медичними експертами при проведенні експертиз спірного батьківства, материнства, підміни дітей, здійснити відповідно державну реєстрацію наказу МОЗ в Мінюсті України;
8) МОЗ України затвердити наказом МОЗ України порядок оцінки ДНК досліджень та показник (результат) ДНК досліджень офіційно рекомендований для використання на території України для встановлення батьківства, материнства при проведенні судово-медичних експертиз, здійснити відповідно державну реєстрацію наказу МОЗ в Мінюсті України;
9) МОЗ України внести до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників професію лікар судово-медичний генетик і затвердити своїм наказом, провести державну реєстрацію наказу;
10) МОЗ України звернутись до Держспоживстандарту України для внесення професії лікар судово-медичний генетик до класифікатору професій ДК 003:2010;
11) МОЗ України після внесення лікар судово-медичний генетик до класифікатору професій ДК 003:2010 внести зміни у відповідні накази МОЗ України, а саме до наказу МОЗ України відповідно до «Номенклатури лікарських спеціальностей», затвердженому наказом МОЗ України №359 від 19.12.1997 року і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.01.1998р. за №14/2454 та наказу МОЗ України №33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я», наказу МОЗ України №359 від 19.12.1997 року «Про подальше удосконалення атестації лікарів»;
12) МОЗ України затвердити наказом МОЗ України Правила проведення судово-медичних експертиз (молекулярно-генетичних досліджень) у відділеннях бюро судово-медичної експертизи;
13) МОЗ України затвердити наказом МОЗ України вимогу при проведенні молекулярно-генетичних досліджень, що експертні висновки дійсні тільки разом з прикладеними до експертного висновку електрофореграммами».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти ухвалу, якою задовольнити заяву позивача про відкликання позову.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про відкликання позову, оскільки у відповідності до п.2 ч.3 ст.108 КАС України, можливість подання такої заяви передбачена лише до відкриття провадження в адміністративній справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту позову, на обґрунтування вимог до МОЗ України щодо зобов'язання останнього затвердити наказом: методичні рекомендації використання ДНК-аналізу в судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей); регламентовану кількість локусів ДНК для використання судово-медичними експертами при проведенні експертиз спірного батьківства, материнства, підміни дітей; діагностичні локусні панелі ДНК офіційно зареєстровані на території України, які повинні використовуватись судово-медичними експертами при проведенні експертиз спірного батьківства, материнства, підміни дітей; порядок оцінки ДНК досліджень та показник (результат) ДНК досліджень офіційно рекомендований для використання на території України для встановлення батьківства, материнства при проведенні судово-медичних експертиз, правила проведення судово-медичних експертиз (молекулярно-генетичних досліджень) у відділеннях бюро судомо-медичних експертиз; вимогу, що при проведенні молекулярно-генетичних досліджень, експертні висновки дійсні тільки разом з прикладеними до експертного висновку електрофореграммами, позивач посилається на положення статті 44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року №2801-ХІІ.
На думку позивача, допущена МОЗ України бездіяльність щодо незатвердження названих документів відповідними наказами та проведення їх реєстрації в Міністерстві юстиції України свідчить про невиконання названим суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків та, на переконання позивача, приводить до того, що всі ДНК-експертизи проводяться в Україні незаконно.
Обговорюючи спірні правовідносини, колегія суддів виходить з наступного.
Судово-медичні експертизи спірного батьківства, материнства (підміни дітей) з використанням ДНК-аналізу виконуються у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи України згідно «Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 252/788.
В п.2.5.1 зазначених Правил закріплено, що експертизи спірного батьківства, материнства.... проводяться.... методом геномної дактилоскопії...», тобто методом ДНК.
Такі експертизи виконуються лікарями судово-медичними експертами - імунологами та експертами - імунологами судовими коди 2229.2 та 2429 національного класифікатора України ДК 003:2010 зі змінами, внесеними наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16 серпня 2012 року №923, на підставі постанови судово-слідчих органів або ухвали суду. Відповідно до Зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров'я», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12 серпня 2013 року №720 експерти-імунологи судові - це фахівці з судово-медичної імунології, що мають вищу немедичну освіту.
Експерти проходять цикл спеціалізації за фахом «судово-медична імунологія», отримують сертифікат «спеціаліста» з цієї спеціальності, атестуються ЕКК бюро на присвоєння кваліфікаційного класу судового експерта та реєструються в державному Реєстрі атестованих судових експертів, тобто, їх статус відповідає статті 10 Закону України «Про судову експертизу».
МОЗ України і Республіканським центром наукової медичної інформації видане «Вивчення зразків крові методом геномної дактилоскопії» (Київ, 1995), МОЗ України і Українським центром наукової медичної інформації і патентно-ліцензійної роботи - «Використання ампліфікації високополіморфних локусів ДНК в судово-медичній експертизі рідкої крові» (Київ, 1996).
В 2012 році МОЗ України і Українським центром наукової медичної інформації і патентно-ліцензійної роботи видані методичні рекомендації «Використання ДНК-аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей)», в яких викладені положення щодо використання методів виділення ДНК, її ампліфікації та типування, оцінки результатів, проведення розрахунків відсотка ймовірності батьківства, використання панелі локусів та частот розповсюдження алелей.
З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про врегулювання названими вище документами питань, наведених позивачем у позові, що свідчить про його необґрунтованість та відсутність підстав для його задоволення у відповідній частині, а саме: зобов'язання МОЗ України затвердити наказом: методичні рекомендації використання ДНК - аналізу в судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей); регламентовану кількість локусів ДНК для використання судово-медичними експертами при проведенні експертиз спірного батьківства, материнства, підміни дітей; діагностичні локусні панелі ДНК офіційно зареєстровані на території України, які повинні використовуватись судово-медичними експертами при проведенні експертиз спірного батьківства, материнства, підміни дітей; порядок оцінки ДНК досліджень та показник (результат) ДНК досліджень офіційно рекомендований для використання на території України для встановлення батьківства, материнства при проведенні судово-медичних експертиз, правила проведення судово-медичних експертиз (молекулярно-генетичних досліджень) у відділеннях бюро судомо-медичних експертиз; вимогу, що при проведенні молекулярно-генетичних досліджень, експертні висновки дійсні тільки разом з прикладеними до експертного висновку електрофореграммами; зобов'язання МОЗ України звернутися до звернутись до Держспоживстандарту України для внесення професії лікар судово-медичний генетик до класифікатору професій ДК 003:2010.
Також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання МОЗ України внести зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров'я», наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року №117, погодженого з Міністерством праці та соціальної політики України, оскільки відповідно до 2 абзацу вступу Довідника, його побудовано відповідно до структури Класифікатора професій (ДК 003:2005). Отже, до внесення змін до Класифікатора професій підстави для несення змін до Довідка відсутні.
Крім того, оскільки вимога позивача про зобов'язання МОЗ України після внесення «лікар судово-медичний генетик» до класифікатору професій ДК 003:2010 внести зміни у відповідні накази МОЗ України, а саме до наказу МОЗ України відповідно до «Номенклатури лікарських спеціальностей», затвердженому наказом МОЗ України №359 від 19.12.1997 року і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.01.1998р. за №14/2454 та наказу МОЗ України №33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я», наказу МОЗ України №359 від 19.12.1997 року «Про подальше удосконалення атестації лікарів» є похідною від вимоги про зобов'язання звернутись до Держспоживстандарту України для внесення професії лікар судово-медичний генетик до класифікатору професій ДК 003:2010, суд першої інстанції обґрунтовано відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо зобов'язання КМУ та МОЗ України привести нормативно-правові акти та законодавчі акти України у відповідність із Законом України від 25.02.1994 року №4038-ХІІ) згідно з вимогами частини 3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» від 09.09.2004 року №1992-IV, колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що рішення про внесення змін до нормативно-правових актів, віднесено до повноважень КМУ та МОЗ України, які в розумінні Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - також «Рекомендація R (80)2») є дискреційними повноваженнями.
Більш того, здійснивши системний аналіз правових норм викладених у 6, 19, 113, 116, 117 Конституції України, 1, 3,41, 50 Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року №794-VII, пунктів 1,4,9 Положення про Міністерство охорони здоров'я, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №467/2011, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язковою умовою для прийняття КМУ будь-яких актів на приведення нормативно-правових актів у відповідність із Законом України від 25.02.1994 року №4038-ХІІ згідно з вимогами частини 3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» від 09.09.2004 року №1992-IV є розроблення МОЗ України відповідних пропозицій та внесення на розгляд КМУ проектів відповідних актів. Однак, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження вчинення МОЗ України зазначених дій та допущення КМУ бездіяльності, підстави для задоволення позову у відповідній частині відсутні.
Також колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції та КМУ на те, що до його компетенції не відноситься внесення змін до законодавчих актів, оскільки відповідно до правових норм Конституції України саме до повноважень Верховної Ради України віднесено прийняття законів (пункт 3 статті 85), що виключає можливість постановлення рішення про зобов'язання КМУ вчинити дії по приведенню законодавчих актів у відповідність із Законом України «Про судову експертизу».
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження існування визначених Законом України «Про прокуратуру», підстав для призначення Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою м. Києва перевірок Київського міського клінічного бюро судмедекспертизи, КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», «Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи та медицини катастроф», «Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи», ДУ «Головного бюро судмедекспертизи МОЗ України» та вчинення названими органами прокуратури протиправною бездіяльності щодо призначення таких перевірок, суд першої інстанції обґрунтованого відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Так само колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання Генеральної прокуратури України та Прокуратури м. Києва здійснити належний нагляд за виконанням КМУ та МОЗ України вимог частини 3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» від 09.09.2004 року №1992-IV, оскільки вчинення таких дій не відноситься до функцій прокуратури України, виключний перелік яких закріплений у Конституції України та Законі України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ.
Крім того, що оскільки доводи апеляційної скарги позивача щодо порушень норм процесуального права судом першої інстанції обґрунтовані образливими, брутальними та нестриманими висловлюваннями, колегія суддів не може визнати їх оціночними судженнями апелянта які свідчать про те, що позивач не діє в рамках, установлених законом для обґрунтування апеляційної скарги, у зв'язку з чим не дає їм оцінку.
Доводи апелянта в іншій частині не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає його без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 26.06.2015 року.
Головуючий суддя Федотов І.В.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Оксененко О.М.