Справа: № 826/5249/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
01 липня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Ілля» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2015 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ілля» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.12.2014 року № 0000662204.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ілля» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ілля» з питань правильності нарахування та сплати до бюджету земельного податку (орендної плати) за період з 01.04.2013 року по 31.10.2014 року за результатами якої складено акт від 12.12.2014 року № 600/26-57-22-04/24212066.
Перевіркою встановлено порушення підпунктів 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, підпункту 288.5.1. пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме: заниження орендної плати за період з 01 квітня 2013 року по 31 жовтня 2014 року в сумі 60 676,12 грн.
Заперечення позивача на акт перевірки контролюючим органом залишені без задоволення.
Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення від 29.12.2014 року № 0000662204, яким ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ілля» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем палата за землю з юридичних осіб на загальну суму 75 845,15 грн., в тому числі: за основним платежем - 60 676,12 грн., за штрафними санкціями - 15 169,03 грн.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.
Так, 30.01.2007 року між ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ілля» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець, на підставі пункту 22 рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року за №339/1549 та рішення Київської міської ради від 28 вересня 2006 року за № 37/94, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування земельну ділянку) площею 0,2164 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону - кафе з літнім майданчиком та автостоянкою, місце розташування - 7 квартал Київського лісництва Святошинського лісопаркового господарства у Святошинському районі міста Києві.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 58 816,14 грн.
Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі: 1,4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 4.2 Договору).
В той же час, пп. 11.1 п. 11 договору передбачено, що всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.
Також апелянт вважає, що зміна розміру орендної плати у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України, в даному випадку, є можливою в разі перевищення розміру земельного податку над ставкою орендної плати, що визначена договором та після повідомлення орендаря про таке збільшення розміру орендної плати.
Апеляційна інстанція вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що розмір орендної плати за землю є водночас, як умовою договору оренди, так і формою податку на землю, тому справляння плати за землю належить до сфери регулювання податкового законодавства, а сплата обов'язкових платежів, за таких обставин, не може залежати від умов договору.
За ст. 206 ЗК України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податковий кодекс України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності
Відповідно до ст. 13 цього ж Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Виходячи зі змісту ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податковий кодекс України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податковий кодекс України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податковий кодекс України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податковий кодекс України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що з набранням чинності Податковий кодекс України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм, Податковий кодекс України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податковий кодекс України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, при визначенні орендної плати за землю відповідач обґрунтовано виходив із розміру нормативно - грошової оцінки землі, якою користується ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ілля».
Наведене свідчить, що збільшення відповідачем грошового зобов'язання з податку за землю з урахуванням штрафних санкцій є правомірним та обґрунтованим.
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду апеляційної інстанції достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Ілля» - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.