61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
15 травня 2009 р.
Справа № 22-а-8060/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Кононенко З.О.
Суддів: Донець Л.О. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми на постанову Ковпаківський районний суд м. Суми від 26.12.2008р. по справі № 2-а-642/08/1806
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми
про визнання неправомірними та збов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду, визнати дії відповідача щодо невиплати йому надбавки у розмірі 30 % мінімальної пенсії незаконними та стягнути з відповідача на його користь невиплачену йому, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3593,10 грн.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.12.2008р. по справі № 2-а-642/08 зазначений адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми щодо невиплати позивачу надбавок у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в 2006-2007 роках, та їх виплати у 2008 році у розмірі меншому, ніж визначено цим законом. Зобов'язано відповідача нарахувати за 2006-2007 роки, донарахувати за 2008 рік та здійснити виплату позивачу надбавки у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Не погодившись з постановою суду, Управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушених прав та свобод. Крім того, відповідач вказує, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватись такі виплати та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищеної пенсії.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “дитина війни”, що підтверджується пенсійним посвідченням. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 року № 2195-IV позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми щодо невиплати позивачу надбавок у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”в 2006 році та зобов'язання відповідача нарахувати за 2006 рік та здійснити виплату позивачу надбавки у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, ст.ст. 19, 22 Конституції України та поважності пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”запроваджені не були.
Закони України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо невиплати позивачу надбавок у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”в 2007 році, та їх виплати у 2008 році у розмірі меншому, ніж визначено цим законом та зобов'язання відповідача нарахувати за 2007 рік та донарахувати за 2008 рік та здійснити виплату позивачу надбавки у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 року № 2195-IV.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України відповідач в 2007 та з 2008 року повинен був діяти у відповідності з нормою ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та виплачувати надбавку позивачу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин за 2007 рік зазначеного рішення Конституційного Суду України, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Між тим, колегія суддів, не погоджується з висновком суду щодо застосування до спірних правовідносин за 2008 рік рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі також має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, відповідач повинен був з 22.05.2008 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Між тим, колегія суддів, вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо періоду застосування рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 року.
Так, відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі в м. Суми повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV не з 01.01.2007 року та не з 01.01.2008 року, як зазначив суд першої інстанції, а з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, тобто з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України” та п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”та про внесення мін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню, а тому суд першої інстанції помилково зобов'язав відповідача здійснити нарахування надбавки позивачеві за весь 2007 рік та донарахування надбавки за 2008 рік.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, колегія суддів вважає хибними з таких підстав.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про правильність нарахування доплати до пенсії згідно розмірів встановлених у постанові Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 “Про Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, колегія суддів зазначає наступне.
Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 “Про Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” встановлюється не розмір мінімальної пенсії з якого обчислюється доплата особам, які мають статус “дитини війни”, а конкретний розмір такої доплати, що суперечить змісту ст. 6 “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, якою встановлюється розмір такої доплати у відповідності до 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим кодексом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і постановою Кабінету Міністрів України.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, зазначає, що відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на відповідача, за місцем проживання позивача.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України “Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади -Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів, вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом колегія суддів вважає їх безпідставними, виходячи з такого.
Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198,202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.12.2008 року - задовольнити частково.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.12.2008 року по справі № 2-а-642/08 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до УПФУ в Ковпаківському районі м. Суми про визнання дій неправомірними та стягнення соціальної допомоги, як дитині війни за 2006-2008 роки - задовольнити частково.
Визнати дії УПФУ в Ковпаківському районі м. Суми щодо не виконання з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року приписів ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” неправомірними.
Зобов'язати УПФУ в Ковпаківському районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22.05.2008.
В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
(підпис)
Кононенко З.О.
Судді
(підпис) (підпис)
Донець Л.О. Калиновський В.А.
Донець Л.О.
Повний текст постанови виготовлений 20.05.2009 р.