Постанова
Іменем України
11 лютого 2009 року
Справа № 2-23/10357-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Голика В.С.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Кириленко Олени Сергіївни, довіреність № 3 від 01.01.09;
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 25.11.08;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 12.01.2009 у справі № 2-23/10357-2008
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Монблан-1" (вул. Пушкіна, 12, м. Сімферополь, 95000)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,Гвардійське, Сімферопольський р-н,97513)
про стягнення 41966,10 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2009 у справі № 2-23/10357-2008 позов задоволено частково.
Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Монблан-1” 5181,42 грн. заборгованості, 510,84грн. пені, 100,23 грн. річних, 606,23 грн. інфляційних витрат, 521,66 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Монблан-1” у дохід Державного бюджету України державне мито у сумі 102,00 грн.
В інший частині позову відмовлено.
В основу рішення були покладені загальні норми господарського та цивільного права, а саме норми статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, які регулюють договірні зобов'язальні правовідносини сторін, а також положення умов договору купівлі-продажу та статті 231, 232 Господарського кодексу України, які передбачають відповідальність боржника у вигляді пені з відповідним обмеженням по часу нарахування. Крім того, суд застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України, які передбачають сплату боржником процентів за користування грошовими коштами.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято про неповному досліджені всіх обставин справи.
Так, відповідач наполягає на тому, що від товариства з обмеженою відповідальністю "Монблан-1" він не отримував товар. На думку заявника апеляційної скарги, ті докази, які були покладені в основу позовних вимог та рішення, є неналежними, оскільки представлені документи є комерційними пропозиціями, а не витратними накладними і всіх необхідних реквізитів, як того передбачає пункт 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський звіт та фінансову звітність в Україні”, дані документи не містять. Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, з посиланням на Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському звіті, вважає, що у матеріалах справи відсутній жоден належний документ, який підтверджує наявність господарських відносин із позивачем.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Розпорядженням в. о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 суддю Гонтаря В. І. замінено на суддю Голика В. С.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2008 товариство з обмеженою відповідальністю „Монблан-1” (Продавець) та приватний підприємець ОСОБА_1(Покупець) уклали договір № МС00000043 купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту.
Відповідно до п. 1.1. договору Продавець зобов'язався передати Покупцю товар згідно попередньому письмовому або телефонному замовленню, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити поставлений товар згідно супровідних документів.
Факт укладення цього договору сторонами не заперечується.
Згідно вищевказаному договору по накладним (комерційним пропозиціям) № УМ-0001480 від 26.02.2008 на суму 2156,42 грн. (том 1 , а. с. 11 - 12), № УМ-0001481 від 26.02.2008 на суму 1094,58 грн. (том 1, а. с. 9 - 10), № УМ-0001488 від 26.02.2008 на суму 1962,64 грн. (сума складається з урахуванням пересорту та недовозу: 2071,38 грн. -31,08 грн. -31,08 грн. - 31,08 грн. - 15,50 грн.) (том 1, а. с. 13 -14), № УМ-0001489 від 26.02.2008 на суму 1160,95 грн. (том 1, а. с. 15) позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 6374,59 грн.
При цьому, судова колегія погоджується з думкою місцевого господарського суду про те, що вищенаведені документи є первинними документами.
Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно статті 9 вищенаведеного закону та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку - первинні документи для надання їм доказовості та юридичної сили повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.
Вказана норма, на думку колегії суддів, спростовує посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що, оскільки надані товариством з обмеженою відповідальністю "Монблан-1" документи не є витратними накладними, тому не є первинними документами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що надані у матеріали справи документи (том 1, а. с. 9 - 15) є первинними документами, мають юридичну силу та є належними доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, слід зазначити, що товар був одержаний особисто ОСОБА_1, про що свідчать її підписи на накладних (комерційних пропозиціях) (том 1, а. с. 9 - 15). Таким чином, доводи відповідача про те, що ним не видавались довіреності на отримання товару є такими, що не мають значення для правомірного вирішення спору по суті.
Обставини справи вказують на те, що відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково у сумі 800,00 грн., про що свідчать прибуткові касові ордера № 12360894 від 25.03.2008 на суму 500,00 грн. та № 12361388 від 17.04.2008 на суму 300,00 грн. (том 1, а. с. 17, 18).
При цьому, доводи відповідача про те, що вказані прибуткові касові ордера не містять необхідні реквізити та не мають юридичної сили є хибними. Так, вказані документи підписані уповноваженою особою та мають печатку підприємства. Більш того, належність цих документів взагалі не впливає на суму, яка заявлена позивачем до стягнення, оскільки нечинність вищенаведених документів могла б свідчити лише про збільшення суми заборгованості.
Відповідно до пункту 2.1 договору позивач надав відповідачу товар на умовах товарного кредиту, на відстрочку платежу строком 7 банківських днів з дня поставки товару відповідачу.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Таким чином, сума основного боргу відповідача складає 5181,42 грн. та підлягає стягненню у примусовому порядку.
Стосовно вимог позивача про стягнення суми пені судова колегія виходить з наступного.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського кодексу України також передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися пенею.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 2.1 договору від 26.02.2008 передбачена відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару - після спливу строку товарного кредиту нараховуються відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 3 % за кожний день прострочення.
Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок місцевого суду суми пені та періоду за який вона підлягає сплаті, колегія суддів вважає його вірним.
Суму основного боргу позивач просив стягнути з урахуванням 3 % річних.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, вказана норма щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми - кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.
Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.
Перевіривши розрахунок суми вимог про стягнення 3 % річних, а також інфляційних втрат, колегія суддів вважає його вірним та повністю обґрунтованим нормами матеріального права.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2009 у справі № 2-23/10357-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.С. Голик
Ю.В. Борисова