30 червня 2015 р. Справа № 9104/6410/12
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 15.09.2010 року звернулась у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування в сумі 3464,77 грн., компенсації за невиплачену вартість предметів форменого обмундирування в сумі 1919,48 грн. та витрат, пов'язаних з розглядом справи в сумі 94,00 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 м. Львова від 27 серпня 2007 року вона звільнена з військової служби в запас за віком і по даний час відповідачем не виплачено належну їй компенсацію за речове майно і продовольчі пайки, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Оскаржуваною постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 м. Львова від 27 серпня 2007 року вона звільнена з військової служби в запас за віком і по даний час відповідачем не виплачено належну їй компенсацію за речове майно і продовольчі пайки, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано неконституційним підпункт 3 пункту 67 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо виключення пункту 2 статті 9 і Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Проте вказане рішення Конституційного Суду України не підлягає до застосування в даному випадку оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вступив в дію з 1 січня 2008 року, а позивач звільнена 27 серпня 2007 року, тобто в період, коли вищезазначена норма не діяла (була зупинена відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік").
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 м. Львова від 27 серпня 2007 року звільнена в запас за віком згідно п.85 «б» «Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України» затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року N1053/2001.
Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній до 3 листопада 2006 року) передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Проте, Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (який набрав чинності з 1 січня 2007 року) статтю 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції та доповнено статтею 9і, якою врегульовано здійснення продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців.
Згідно п.2 ст.91 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції до 01.01.2008) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Однак, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 9 і Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено на 2007 рік.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи наведене, станом на час звільнення позивача з військової служби (27 серпня 2007 року) норма статті 9 і Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не діяла (зупинена).
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" пункт 2 статті 9і Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано неконституційним підпункт 3 пункту 67 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо виключення пункту 2 статті 9 і Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Проте вказане рішення Конституційного Суду України не підлягає до застосування в даному випадку оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вступив в дію з 1 січня 2008 року, а позивач звільнена 27 серпня 2007 року, тобто в період, коли вищезазначена норма не діяла (була зупинена відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік").
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Така правова позиція за аналогічною справою викладена в постанові Верховного Суду України від 04.12.2012 року у справі № 21-345а12. А відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року у справі № 2а-1970/3655/11 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
Д.М. Старунський