Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7636/13-ц
22 червня 2015 року Придніпровський районний суд м. Черкаси
В складі: головуючого - судді Михальченко Ю.В.
при секретарях Сухомудренко М.П., Королик Л.Ю.,Терезюк С.А., Сушковій С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, -
ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, мотивуючи його наступним. 18 липня 2012 року померла їх мати, ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 20.07.2012 року.
Після її поховання він у жовтні 2012 року звернувся до державного нотаріуса другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і від нього дізнався, що 29.10.2003 року мати склала заповіт, згідно якого до нього переходить право власності на автомобіль марки ВАЗ 2103, а його братові, відповідачу, все інше майно. Заповіт був посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5
Вважає його недійсним, оскільки на час складання заповіту матері виповнилося 69 років, вона вже періодично страждала на розлади психічного здоров'я, що виражалося у неприйнятті дійсності подій, погіршенні пам'яті, плутанні осіб та образів, дезорієнтації в просторі. З 2005 року мати постійно перебувала під наглядом лікаря-психіатра з приводу органічного розладу особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку, що підтверджується довідкою КП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер». Однак зусилля щодо поліпшення її психічного здоров'я позитивного результату не дали. Враховуючи вищевикладене, він впевнений, що на день складання заповіту його мама перебувала у такому стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними. На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55, 545 Цивільного кодексу Української PCP, просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 29.10.2003 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №4846.
В судовому засіданні позивач та його представники позов підтримали та просили задольнити з підстав вказаних в позовній заяві.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в повному обсязі, пояснили що на час складання заповіту ОСОБА_4 розуміла значення своїх дій та керувала ними. Ніяких змін в психічному стані померлої не було. Подали письмові заперечення на позов, які приєднано до матеріалів справи.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що у 1997 році загинув дід в автокатастрофі, ці події бабуся ОСОБА_7 дуже важко переживала і вони почали за нею спостерігати таку поведінку: плаксивість, образливість, роздратованість, нервозність, депресія, зміна настрою від поганого швидко переходячи до хорошого або навпаки, почала плутати імена родичів, могла переплутати онуків, синовей, невісток, не могла зосередитися на одному імені перебираючи його по кілька разів.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона з ОСОБА_4 були сусідами, проживали разом з 1968 року до її смерті, їх двері поруч. З 2006 року вона з її внуком займалася як репетитор, німецьку мову вона дуже добре знала. Три роки вона приходила, постійно займалася. Вона була звичайна, здрава людина, хворіла вона в основному желудочно- кишечним трактом та гіпертонією, часто бувала в лікарнях з цими проблемами.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_10 та її родину знає з 1969 року. Зазначила, що якщо говорити про ОСОБА_10, то вона була інтелігентна жінка - вчителька, вона користувалась великою повагою у школі, дуже грамотна. Коли загинув чоловік, для ОСОБА_11 це була велика втрата, вона стала хворіти, у неї боліло серце. Зазначила, що ніякої зміни психічного стану в ОСОБА_2 не було, вона жалілась на біль в голові та серці, хвилювання, ніяких імен вони не плутала. Зазначила, що смерть чоловіка ніхто не може спокійно перенести, вона з ОСОБА_2 спілкувалась і все було нормально, і її поведінці ніколи не було не нормальних елементів.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що знала ОСОБА_13 близько 30 років, відносини були нормальні, зазначила що у ОСОБА_10 періодами були психічні неурівноваження, тобто могла і розплакатися, образитись, хоча не було причини, часто плутала імена. Неадекватність у неї проявлялася з 1984 року, були періоди такі ще до народження онуків, з народженням онуків вона і імена плутала, деякі дії говорили про її неадекватність, свої дії вона нічим не могла обґрунтувати. Пізніше у неї посилились головні болі, гіпертонія. Здоров'я сильно підірвалось після смерті чоловік, стан здоров'я з кожним днем погіршувався. Стало відомо, в 2007-2008 роках, що вона знаходиться під наглядом лікарів. Часто відбувались зміни настрою.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що дуже давно знав померлу, оскільки навчався разом з її синами. Зазначив, що ОСОБА_4 до останнього дня свого життя була в нормальному психологічному та психічному стані, ніколи не скаржилась на погіршення пам'яті. Коли з нею спілкувався, то ніяких змін в її психічному стані не виявлялось.
Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причина неявки суду не відома. Подала письмове клопотання про розгляд справи в її відсутність та заперечення на позов в якому вказала наступне. 29.10.2003 року до неї, як нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу, в приміщення її робочого місці, яке на той час знаходилось за адресою: м.Черкаси, бул. Шевченка, 287, звернулася ОСОБА_4 з проханням посвідчити заповіт від її імені. В розмові з нею вона з'ясувала чи розуміє вона значення своїх дій, уточнила чи саме заповіт (а не будь-який інший правочин) вона має намір скласти, запитала, що і кому вона бажає заповісти. На всі її питання вона надавала чіткі відповіді. Вона зробила висновок, що заповідачка розуміє значення своїх дій. Таким чином нею була перевірена її дієздатність, і після цього вона надрукувала проект заповіту за її побажаннями. Схваливши його заповідачка підписала заповіт.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи сторін та їх представників, свідків, висновки експертиз, проаналізувавши всі докази надані сторонами, приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, виходячи із наступних підстав.
Як передбачено ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.2,3 ст. 58 ЦПК). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК).
За змістом ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до положень ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Аналогічні вимоги Цивільного кодексу України передбачені щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину та визнання його недійсності для оспорюваних правочинів (ст.ст. 203,215 ЦК України).
В судовому засіданні встановлено, що 29 жовтня 2003 року ОСОБА_4, на випадок своєї смерті зробила заповідальне розпорядження, згідно якого автомобіль марки ВАЗ 2103, кузов 16728, заповіла ОСОБА_1, все інше майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті і на що за законом вона матиме право, заповіла ОСОБА_2. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі 4846.
Із свідоцтва про смерть 1-СР №193229 вбачається, що ОСОБА_4 померла 18 липня 2012 року.
Із акту за № 272 від 04.06.2014р. посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, вбачається, що на момент складання заповіту, 29.10.2003 року, ОСОБА_4, будь-якого тимчасового розладу психічної діяльності або хронічного стійкого психічного розладу не виявляла і була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. Наявні у ОСОБА_2 помірно виражені, компенсовані акцентуйовані риси характеру тривожно-помислового типу, як варіант психічної норми - не впливали жодним хворобливим чином на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними станом на 29 жовтня 2003 року.
Із висновку повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи №24 від 30.04.2015 р., вбачається, що ОСОБА_4, на час складання заповіту ніякими психічними захворюваннями не страждала та за своїм психічним станом в той час могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Суд, всебічно, повно та об'єктивно проаналізувавши вищевказані висновки посмертних комісійних судово-психіатричних експертиз стосовно померлої ОСОБА_2 на предмет здатності останньої розуміти значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 29.10.2003 р., оцінює їх як належні та допустимі докази, які будь-яких сумнівів у суду не викликають щодо їх правильності та повноти, досліджені, з врахуванням при цьому всіх наданих сторонами доказів, в тім числі пояснень допитаних в судовому засіданні свідків, медичних документів.
Суд, також проаналізував покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_14, які також були предметом дослідження посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, про що зазначено в їх висновках, приходить до висновку, що покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_15 не можуть свідчити про психічні розлади чи хворобливий стан ОСОБА_2, який міг би свідчити про її нездатність усвідомлювати свої дії чи керувати ними на момент складання заповіту 29.10.2003р.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена в судовому засіданні недійсність заповіту від 29.10.2003р. складеного ОСОБА_2 та нотаріально посвідченого реєстр № 4846, із підстав наявності у ОСОБА_2 ознак хвороби внаслідок яких вона не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. За цих обставин, суд відмовляє позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 225, 1220, 1247, 1257 ЦК України, ст.ст.5,8,10, 11, 57,60,61,131,209, 212, 213, 215,216, 218 ЦПК України, суд , -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту - відмовити в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.209 п.3 ЦПК України повний текст рішення виготовлено 26 червня 2015 року.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: Ю.В.Михальченко