Справа № 22-ц/793/1570/15Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 20 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
17 червня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору укладеним,
ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, яким просив визнати укладеним договір купівлі-продажу автомобіля від 15.07.2008 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; визнати відчуженим ОСОБА_6 право власності на автомобіль згідно указаного договору, мотивуючи про те, що він 15.07.2008 разом з відповідачем досяг усної домовленості про купівлю-продаж автомобіля марки VOLVO 343, 1986 року випуску, після чого позивач видав генеральну довіреність на відповідача та членів його сім'ї. Письмовий договір купівлі-продажу укладено не було. Відповідач сплатив позивачу 5500,00 гривень, а позивач передав йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від автомобіля, тому позивач вважає, що всі істотні умови договору купівлі-продажу автомобіля сторонами виконані, однак нотаріально даний договір не був оформлений, що є фактичною підставою для звернення з даним позовом до суду.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 27.04.2015 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на його незаконність, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування вказує на доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві, та на те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач згідно довіреності мав право розпоряджатися автомобілем; відповідач визнав, що він до моменту подальшого продажу автомобіля у 2012 році володів ним; суд не вирішив другу позовну вимогу у справі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що 15.07.2008 ОСОБА_6 згідно довіреності уповноважив ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 експлуатувати та розпоряджатися (продати, обміняти) належним йому автомобілем VOLVO 343, 1986 року випуску. Дану довіреність видано строком на 5 років до 15.07.2013, її посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_11
Позивач доводить про те, що він отримав за цей автомобіль від відповідача кошти, отже указане у своїй сукупності свідчить про наявність між сторонами правовідносин щодо купівлі-продажу автомобіля та є підставою для визнання укладеним відповідного договору.
Однак з такими доводами позивача колегія суддів погодитися не може.
Так відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
У даному випадку згідно довіреності від 15.07.2008 перехід права власності від позивача до відповідача не відбувся, так як цією довіреністю констатовано, що, зокрема, останній отримує право експлуатувати та розпоряджатися належним позивачу автомобілем, тобто мова про перехід права власності на автомобіль не йде.
Крім того, постановою КМУ від 07.09.1998 №1388 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, згідно п.п.1-3 якого цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку, зокрема, автомобілів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків. Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Державна реєстрація транспортних засобів проводиться підрозділами Державтоінспекції з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
З аналізу вказаних положень Порядку слідує, що право власності певної особи на автомобіль підлягає державній реєстрації. У даному ж випадку позивачем не доведено, що право власності на його автомобіль VOLVO 343, 1986 року випуску, було зареєстровано за відповідачем. Більше того, згідно довідки Центру надання послуг УДАІ УМВС від 01.07.2014 (а.с.6) саме за позивачем зареєстровано указаний автомобіль.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту визначені ст.16 ЦК України. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зазначені положення законодавства кореспондуються також із роз'ясненнями, наданими Пленумом ВСУ судам України у п.2 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».
На підставі вищевикладеного, колегія суддів констатує, що особа має право звернути до суду за захистом саме своїх прав, свобод чи інтересів. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного процесу, закріплений ст. 11 ЦПК України, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні.
Саме по собі порушення норм законодавства, у разі його доведеності, не може свідчити про можливість застосування судом відповідних правових наслідків у разі звернення суб'єкта, який у аспекті положень процесуального закону, зокрема ст.3 ЦПК України, не має права на звернення до суду в своїх інтересах чи інтересах інших осіб.
У даній справі позивачем взагалі не вказано про порушення його прав, свобод чи законних інтересів. Доказів у підтвердження таких обставин суду надано не було. Так позивач не вказує яке його право порушено та яким чином воно буде відновлено чи захищено у разі, якщо суд задовольнить його вимоги про визнання договору укладеним та про визнання автомобіля відчуженим.
Апеляційні доводи указаних висновків суду не спростовують.
Колегія суддів відхиляє доводи про те, що відповідач згідно довіреності мав право розпоряджатися автомобілем, яким він фактично володів до 2012 року, оскільки це не свідчить про перехід права власності на автомобіль до відповідача, так як останній згідно довіреності діяв від імені позивача.
Також є безпідставними апеляційні доводи про те, що суд першої інстанції не розглянув другу позовну вимогу у справі, оскільки в оскарженому рішенні суд зазначив про повну відмову у задоволенні позову.
Таким чином доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору укладеним, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.
Головуючий :
Судді :