Провадження № 11-кп/793/377/15 Справа № 702/1601/14-к Категорія: ч. 2 ст. 125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
18 червня 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5
з участю прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора прокуратури Монастирищенського району ОСОБА_9 на вирок Монастирищенського районного суду від 16 лютого 2015 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Матвіїха Монастирищенського району Черкаської області, українець, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, інвалід 2 групи, проживаючий та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він 19 вересня 2014 року о 21 год., перебуваючи біля будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , на грунті особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , декілька ударів кулаками в область обличчя та один удар правою ногою в область таза, чим спричинив потерпілому тілесне ушкодження у вигляді струсу головного мозку, яке згідно висновку судово-медичної експертизи № 971 від 09.10.2014 року відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання про скасування вироку районного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що вирок суду є незаконним, оскільки інкримінованого йому кримінального правопорушення він не вчиняв, а потерпілий ОСОБА_10 , свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які являються неповнолітніми і не несуть кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, його обмовили.
Вказує, що в ході досудового розслідування та судового розгляду його було позбавлено гарантованого права на захист, не дивлячись на те, що він не має коштів для оплати послуг захисника, є інвалідом другої групи і страждає вадами зору та слуху, що, в свою чергу, призвело до його незаконного засудження.
Також, стверджує, що в ході судового розгляду він відмовився від послуг призначеного йому безоплатного захисника ОСОБА_13 , оскільки останній є колишнім працівником міліції, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, які суд визнав доведеними і правильність кваліфікації дій, порушує питання про скасування вироку через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості. Просить ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з урахуванням того, що він вчинив кримінальне правопорушення невеликої тяжкості відносно неповнолітньої особи, його характеризуючих даних та наявності в кримінальному провадженні лише однієї пом'якшуючої його покарання обставини.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого в повному обсязі, а апеляційні вимоги прокурора просили залишити без задоволення, міркування прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні і заперечує апеляційну скаргу обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.
Не зважаючи на зайняту позицію обвинуваченого ОСОБА_7 щодо невизнання ним вчинення кримінального правопорушення, його винуватість у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілого ОСОБА_10 , підтверджується перевіреними судом та наведеними у вироку доказами.
Зокрема, послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_10 , які він дав в суді першої інстанції з дотриманням вимог ст. 354 КПК України, про те, що коли він 19 вересня 2014 року разом зі ОСОБА_11 гуляли по місту, він ненароком влучив яблуком в одне з вікон на другому поверсі будинку, де розташований магазин. Близько 21 години до них підійшов ОСОБА_7 , який в ході розмови наніс йому 3-4 удари в область обличчя рукою, а коли він спробував втекти від нього, ще один удар ногою в область поясниці. Свої дії ОСОБА_7 , пояснив тим, що бачив як він влучив яблуком по його вікнах. У зв'язку з отриманими, внаслідок незаконних дій обвинуваченого, тілесними ушкодженнями, він проходив курс лікування в лікарні.
Показаннями допитаних судом першої інстанції, з урахуванням вимог ст. 354 КПК України, свідків:
- ОСОБА_11 про те, що приблизно 4-5 місяців назад близько 21-22 години він бачив як у дворі біля житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_7 наніс ОСОБА_10 два чи три удари в область обличчя і один раз ногою по сідницях, кажучи при цьому, щоб останній не кидав більше нічим по вікнах. Йому відомо про те, що після даного випадку, потерпілий проходив курс лікування;
- ОСОБА_12 про те, що близько 21-22 години, дати він не пам'ятає, до нього додому прийшов ОСОБА_10 , у якого на футболці була кров. Останній розповів, що коли він зі ОСОБА_11 гуляли і кинули яблуком по вікну, до них підійшов дядька і наніс йому пару ударів по носу. Також, він бачив, що в нього була розбита губа. Після чого потерпілий лікувався в лікарні, де він його відвідував.
Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи № 971 від 09.10.2014 року, у ОСОБА_10 виявлено ЗЧМТ: струс головного мозку. Дане тілесне ушкодження утворилося від дії тупих твердих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних у постанові та медичній карті і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Можливість утворення у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень у вигляді ЗЧМТ: струс головного мозку внаслідок нанесення удару (-ів) тупим (-и) твердим (-и) предметом (-ами), в тому числі руками чи ногами не виключається. Утворення у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень у вигляді ЗЧМТ: струс головного мозку внаслідок падіння з положення стоячи чи близького до нього з послідуючим ударом об тверду поверхню не виключається, ймовірніше, за умови надання тілу попереднього прискорення (поштовху чи удару).
В ході проведення слідчих експериментів 12.11.2014 року за участю потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , останні розповіли та показали як відбувалися події 19.09.2014 року, механізм та спосіб нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_10 .
Під час пред'явлення особи для впізнання за фотознімками 13.11.2014 року потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_11 впізнали на фотознімку ОСОБА_7 як особу, яка наносила 19.09.2014 року ОСОБА_10 тілесні ушкодження.
Аналіз наведених доказів в їх сукупності з доказами, на які маються посилання у вироку суду, свідчить про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який він засуджений і його дії за 2 ст. 125 КК України кваліфіковано правильно.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , викладені ним в апеляційній скарзі, про те, що його обмовили неповнолітній потерпілий та свідки, а він непричетний до нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , об'єктивно не підтверджені та спростовуються доказами наявними в матеріалах кримінального провадження, в повному обсязі дослідженими в судовому засіданні, які є послідовними, узгоджуються між собою та спростовують його доводи, а тому розцінюються колегією суддів як обраний спосіб захисту.
Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_7 про порушення органом досудового розслідування та судом першої інстанції його права на захист, то вони не заслуговують на увагу, та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_7 в ході досудового розслідування не заявляв клопотань про призначення йому безоплатного захисника, а вказане клопотання заявив при розгляді провадження судом першої інстанції лише 15 січня 2015 року. У зв'язку з чим, на підставі ухвали Монастирищенського районного суду, 20.01.2015 року обвинуваченому було призначено професійного захисника - адвоката ОСОБА_13 через Черкаський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Як вбачається з журналів та звукозаписів судових засідань, обвинувачений не заявляв клопотань про недовіру або про відмову від захисника ОСОБА_13 , в порядку ст. 54 КПК України, тобто на момент розгляду справи судом першої інстанції він вважав, що його право на захист не порушено.
Більш того, як пояснив обвинувачений ОСОБА_7 , при апеляційному розгляді, він, під час досудового розслідування не виявив бажання мати захисника, а в ході судового розгляду провадження не заявляв про порушення його права на захист, не відмовлявся від призначеного йому судом через Черкаський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги захисника - адвоката ОСОБА_13 , не заявляв про невиконання останнім покладених процесуальних обов'язків.
Тому, колегія суддів не вбачає в даному кримінальному провадженні порушень права обвинуваченого на захист.
Покарання суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 50, 65 КК України з врахуванням характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним правопорушення, особи обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, його вік, стан здоров'я, пом'якшуючої покарання обставини - інвалідність другої групи, при відсутності обставин, що обтяжують покарання, і обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу.
Тому, твердження прокурора, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, є безпідставними, оскільки дані обставини в повній мірі були враховані судом при призначенні покарання обвинуваченому, яке є достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. У зв'язку з чим прокурор в апеляційній інстанції просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що вирок суду є обґрунтованим і законним, будь-яких, передбачених ст. 409 КПК України підстав для його скасування чи зміни, при перевірці справи в апеляційному порядку, не виявлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, ч.1 п.1 ст. 407, ст. 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -
вирок Монастирищенського районного суду від 16 лютого 2015 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора прокуратури Монастирищенського району ОСОБА_9 - без задоволення
Дана ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :