22.10.08р.
Справа № 30/118-08(18/510-07(30/308-07)
За позовом: релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
До відповідача-1: Dugsbery inc, California USA
до відповідача-2: Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ
Третя особа. яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Дніпропетровськ
про визнання права власності
та
за зустрічним позовом: Dugsbery inc, California USA
до релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
про визнання права власності, зобов'язання припинити дії та стягнення 100000 грн.
Суддя: Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання: Ворошило О.М.
Представники:
Від позивача: Кохан Г.Л., довіреність від 25.07.2007 року, представник
Від відповідача-1: Осадчий І.М., довіреність від 29.07.2008 року, представник
Від відповідача-2: Анікєєва І.М., довіреність від 15.01.2008 року №32/0/2-08, представник
Від третьої особи: Попов О.О., довіреність від 02.07.2008 року №8362, представник
Суть спору:
У липні 2007 року Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська звернулась з позовом до господарського суду, згідно якого просить:
- зобов'язати відповідача-1, Dugsbery inc (California USA) повернути будівлю костелу, яка знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91, м. Дніпропетровськ, відповідачу-2, Дніпропетровській обласній раді (м. Дніпропетровськ);
- зобов'язати відповідача-2, Дніпропетровську обласну раду, передати у власність будівлю костелу, яка знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91, м. Дніпропетровськ, позивачу - релігійній громаді Святого Йосипа парафії римо-католицької церкви м. Дніпропетровська.
29.07.2008 року позивач уточнив позовні вимоги та просить:
- визнати за релігійною громадою Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська право власності на будівлю Римо-католицького костелу, який знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська;
- повернути майно із чужого незаконного володіння відповідача-1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- релігійна громада Святого Йосипа парафії римо-католицької церкви м. Дніпропетровська є правонаступником релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава, що встановлено постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006 року по справі №А25/207-06. Храм побудовано коштом єдиної релігійної громади м. Катеринослава;
- право власності Релігійної громади Святого Йосипа парафії римо-католицької церкви м. Дніпропетровська підтверджується Законом України „Про свободу совісті та релігійної організації”, абзацом 17 постанови господарського суду Дніпропетровської області по справі А25/207-06;
- договір купівлі-продажу будівлі по пр. К.Маркса,91 у м. Дніпропетровську, укладений між Дніпропетровською Обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фін-Інвест” від 11.02.1998 року постановою Вищого господарського суду України від 24.12.1998 року по справі №1/50 визнано недійсним як такий, що не відповідає вимогам законодавства та його недійсність встановлена законом;
- відповідач-1 не може вважатися власником будівлі по пр. К.Маркса,91 у м. Дніпропетровську в силу нікчемності договору купівлі-продажу від 06.08.1998 року. Цей договір не може бути допустимим доказом права власності оскільки на Договорі виправлена дата укладення цього договору; не встановлений факт передачі об'єкту покупцю; в договорі не вказано на підставі яких правовстановлювальних документів Продавцю належить спірна будівля, не визначені правоздатність та дієздатність сторін, не зазначені органи реєстрації, відсутні реєстраційні номери, номери платників податків, юридичні адреси та реквізити банківських рахунків викладені англійською мовою; договір купівлі-продажу не міг бути прийнятий на реєстрацію права власності на нерухомість як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства України;
- будівля по пр. К.Маркса,91 м. Дніпропетровська на теперішній час не є об'єктом ані державної, ані комунальної, ані приватної власності.
При цьому правовими підставами задоволення позову позивач вказує ст.ст. 316,317,328 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”.
Відповідач-1, Dugsbery inc, California USA, проти задоволення позову заперечує та зазначає, що положення статуту Римсько-католицької парафії церкви в місті Дніпропетровську не визначають, що зазначена Парафія є правонаступницею будь-якої організації чи об'єднання громадян. Факт правонаступництва, встановлений постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006 року по справі №25/207-06, не можна вважати доведеним з огляду на приписи ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. Позивачем невірно тлумачиться рішення Вищого арбітражного суду України від 24.12.1998 року по справі №1/50: цим рішенням не визначено будь-яким чином про те, що договір купівлі-продажу від 11.02.1998 року визнано недійсним з підстав його невідповідності вимогам законодавства. Відповідач-1 зазначає, що є власником спірної будівлі на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.1998 року, укладеного між Корпорацією „Вілнорт Інк” та Корпорацією „Дагсбері, інк”. Корпорація „Вілнорт Інк” була власником спірної будівлі на підставі свідоцтва про право власності від 30.07.1998 року. Відповідність договору купівлі-продажу від 06.08.1998 року вимогам закону встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2002 року по справі №Д10/20-(ПД19/54) за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави до ТОВ „Фін-Інвест”, Корпорації „Вілнорт Інк”, Корпорації „Дагсбері, інк”, фірми „Драгер Сервіс Лімітед”.
Крім того, відповідач-1 зазначає, що рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17.08.2005 року Корпорацію „Дагсбері, інк” визнано добросовісним набувачем не житлової будівлі літ. Г-2, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,91. Також позивачем пропущено строк позовної давності.
Представник Відповідача-2 у судове засідання з'явився, письмових заперечень щодо позовних вимог не надав.
У липні 2008 року Корпорація "Dugsbery inc" (California USA) звернулася до суду із зустрічним позовом, який прийнято до розгляду ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008 року, про:
- визнання за корпорацією "Дагзбері, Інк" права власності на нежитлову будівлю літ. "Г-2", що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91;
- зобов'язання релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська припинити дії, які порушують право власності корпорації "Дагзбері, Інк" щодо здійснення свого права на утримання будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91;
- стягнення з релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська на користь корпорації "Дагзбері, Інк" в рахунок відшкодування збитків грошові кошти в сумі 100000 грн.;
- судові витрати покласти на відповідача.
У відзиву на зустрічну позовну заяву Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська зазначає, що первісний та зустрічний позови мають різні предмети (предметом первісного позову є визнання права власності на культову споруду -будівлю Римсько-католицького костелу, що знаходиться за адресою пр. К.Маркса, 91, м. Дніпропетровськ, а предметом зустрічного позову є визнання права власності на двоповерхову не житлову будівлю за цією ж адресою) та різні правові підстави, а тому взаємно не пов'язані та не можуть розглядатися в одному процесі, у зв'язку з чим просить винести розгляд позовної заяви корпорації "Dugsbery inc" в інше провадження.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер N1041D2310814481B1.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у справі оголошувалась перерва з 24.09.2008 року до 07.10.2008 року. В подальшому розгляд справи був відкладений з 07.10.2008 року на 22.10.2008 року.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2008 року термін розгляду справи продовжено на один місяць.
В судовому засіданні за згодою представників сторін та третьої особи оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст.85 Господарського процесуального кодексу України).
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Релігійна громада римсько-католицької парафії м. Дніпропетровська зареєстрована рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради від 04.03.1992р. за № 172 на підставі Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991р.
13.04.1997р. Релігійна громада римсько-католицької парафії м. Дніпропетровська змінила свою назву на Релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, шляхом внесення змін до статуту.
Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська просить визнати за нею право власності на будівлю Римо-католицького костелу, який знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська та повернути майно із чужого незаконного володіння відповідача-1.
Правовими підставами задоволення позову позивач зазначає ст.ст. 316,317,328 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів.
Правом власності відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, законом встановлені виключні випадки, коли особа, яка вважає себе власником, має право пред'явити позов про визнання за нею цього права. Подаючи позов, Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, вважає, що право власності зареєстроване за відповідачем-1 всупереч чинному законодавству. Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, тягар доведення того, що власником спірного майна є Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, покладений на позивача і саме останній повинен довести належність спірного майна на праві власності Релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська.
Між тим, як вбачається із матеріалів справи згідно Витягу №14307566 від 19.04.2007 року Комунального підприємства „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” право власності на будівлю літ. „Г-2” за адресою: пр. Карла Маркса, 91 у м. Дніпропетровськ зареєстровано за відповідачем-1, Корпорацією „Дагзбері ІНК”.
Реєстрація права власності не скасована та недійсною не визнавалося (доказів не надано), отже на час розгляду справи відповідач-1 є законним власником спірної будівлі, а його зареєстроване право власності має пріоритет перед незареєстрованим згідно з вимогами ст. 182 Цивільного кодексу України, п. 5, п. 7 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Позивач зазначає, що право власності Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська підтверджується Законом України „Про свободу совісті та релігійної організації”, абзацом 17 постанови господарського суду Дніпропетровської області по справі А25/207-06.
Відповідно до ст. 17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.
Згідно з ст. 18 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.
У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.
Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
04.03.1992р. Президентом України було прийнято Указ за № 125 „Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна”, пунктом 3 якого встановлено, що Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів: протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.
Отже, згідно з цим Указом допускається повернення у власність чи передача у безоплатне користування релігійних громад культових будівель.
До введення в дію Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно із ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в ст. 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна (п.9.8 Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України №02-5/109 від 29.02.1996 року „Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”).
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 671-р від 21.10.1996р. будинок Дніпропетровського зонального управління "Спортлото" (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 91) було передано в комунальну власність Дніпропетровської області.
Після цього будівлю, розташовану за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 91 було продано Товариству з обмеженою відповідальністю „Фін-Інвест” згідно договору купівлі-продажу від 11.02.1998 року. Відповідний договір купівлі-продажу між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ „Фін-Інвест” було визнано недійсним рішенням Вищого господарського суду України від 24.12.1998р. у справі № 1/50, однак спірна будівля у комунальну власність повернута не була. Вимога про повернення територіальній громаді м. Дніпропетровська об'єкта купівлі-продажу у справі №1/50 судом залишена без розгляду відповідно до вимог п.5 ст. 81 АПК України.
Рішення про повернення (передачу) позивачеві у власність чи безоплатне користування будівлі, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 91, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією чи Дніпропетровською міською радою не приймалось. Доказів прийняття рішення про повернення (передачу) позивачеві у власність чи безоплатне користування цієї будівлі та її передачі позивачеві на виконання Указу Президента України №125 від 04.03.1992 року до суду не надано.
Таким чином, позивач, як релігійна організація, не набув права власності на будівлю, розташовану за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 91.
На час розгляду справи, згідно Витягу №14307566 від 19.04.2007 року Комунального підприємства „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” право власності на будівлю літ. „Г-2” за адресою: пр. Карла Маркса, 91 у м. Дніпропетровськ зареєстровано за Корпорацією „Дагзбері Інк” на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між корпорацією „Вілнорт ІНК” та корпорацією „Дагзбері Інк” від 06.08.1998р. та акту приймання-передачі майна від 06.08.1998 року.
Відповідач-1, Корпорація „Дагзбері Інк”, є добросовісним набувачем не житлової будівлі літ. Г-2, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,91, що встановлено рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області по цивільній справі №2-21357/2005 рік від 17.08.2005 року.
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області встановлено, що:
- Корпорація „Дагзбері Інк” правомірно набула право власності на не житлову будівлю літ. Г-2 за адресою м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,91;
- Корпорація „Дагзбері Інк” при укладанні договору купівлі-продажу від 06.08.1998 року не житлової будівлі літ. Г-2 за адресою м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,91 діяла правомірно і добросовісно.
Згідно ч.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для справи.
Отже, право власності відповідача-1 на спірний об'єкт підтверджено належними правостановлювальними документами.
Враховуючи усе вищевикладене, відповідач-1 є законним власником нерухомого майна -будівлі літ. „Г-2” розташованої за адресою: пр. Карла Маркса, 91 у м. Дніпропетровську, що вбачається, як з норм вищенаведених законодавчих актів, так і доказів наявних у справі, тому позовні вимоги Корпорації „Дагзбері Інк” за зустрічним позовом про визнання права власності на спірну будівлю підлягають задоволенню.
Вимоги Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська про визнання права власності на спірний об'єкт є неправомірними та безпідставними, оскільки всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України не ґрунтуються на належних доказах, що є підставою для відмови у позові.
Оскільки право власності на спірну будівлю не доведено позивачем, а в силу ст. 387 Цивільного кодексу України лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, вимога про повернення майна із чужого незаконного володіння відповідача-1 задоволенню не підлягає.
Доводи позивача, Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, щодо правонаступництва не можуть бути прийняті до уваги з огляду на приписи ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. При вирішенні спору у справі №30/118-08 (18/510-07(30/308-07) беруть участь інші сторони, ніж у справі №25/207-06. Крім того, згідно розділу І п.3 Статуту Римо-католицької парафії костела в місті Дніпропетровську, затвердженого єпископом Я.Ольшанським 04.09.1991 року, парафія користується правом юридичної особи згідно діючого законодавства з моменту реєстрації цього статуту Виконкомом обласної ради народних депутатів. Зі змісту цього Статуту не вбачається, що Парафія є правонаступником релігійної громади римо - католиків м. Катеринослава, яка припинила свою діяльність у 1948 році. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам. Правонаступництво передбачає перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої, що не є можливим у відносинах між Релігійною громадою римо - католиків м. Катеринослава та Римо-католицькою парафією костела в місті Дніпропетровську. Після припинення діяльності релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава передача майна правонаступнику не відбулася, власником культових будівель і майна стала держава. Що стосується Довідки №66-06 ДН від 09.09.2006 року, виданої Станіславом Падевським єпископом Харківсько-Запорізьким, вона не свідчить про передачу спірної споруди позивачеві як правонаступнику.
Позивач за зустрічним позовом, Корпорація „Дагзбері Інк”, просить зобов'язати релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська припинити дії, які порушують право власності корпорації "Дагзбері, Інк" щодо здійснення свого права на утримання будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91 та стягнути в рахунок відшкодування збитків грошові кошти в сумі 100000 грн.
Позовні вимоги Корпорація „Дагзбері Інк” обґрунтовує тим, що Релігійна громада блокує будівлю по пр. К.Маркса,91, не допускає до проведення ремонтних робіт, що потягло за собою додаткове руйнування будівлі та збільшило вартість відновлювальних робіт будівлі. З серпня 2007 року по липень 2008 року представники Релігійної громади постійно збираються біля будівлі, здійснюють обряди чим заважають позивачу здійснювати право власності щодо свого майна.
Розглянувши зазначені вимоги суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
В силу ст. 21 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).
Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації.
Представник Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська у судовому засіданні пояснив, що церква відправляє св. Меси щосереди й щонеділі перед костелом протягом однієї-півтори години, а вхід до будівлі є закритим. На проведення молебень у зазначені дні та години має відповідні дозволи, що не заперечується та не спростовано позивачем.
Отже не вбачається порушень прав позивача внаслідок проведення молебень Релігійною громадою у відведеному для цього місці.
На підтвердження понесених збитків позивач надав договір підряду №19-РС від 22.07.2008 року, укладений між Корпорацією „Дагсбері Інк” та ТОВ „Світязь” на виконання робіт по покрівлі будинку по пр. К.Маркса,91 для захисту від погодних умов на суму 99 997,64грн.
Згідно п.2.6 договору підряду аванс на виконання будівельних робіт та придбання матеріальних ресурсів перераховується Замовником у сумі 99 997,64грн. у п'ятиденний строк після підписання договору.
Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання є окремим випадком застосування загального принципу цивільного права (ч.1 ст.22 ЦК України), за яким особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Під збитками розуміють майнову шкоду у грошовому виразі, зокрема, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого права (реальні збитки); доходи, які б особа мала реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника. Тому позивач має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням та шкодою.
Доказів виконання підрядних робіт на суму 99 997,64грн. та доказів перерахування цієї суми виконавцю робіт позивачем не надано. Позивачем не доведено, що розмір збитків становить 100 000грн., що саме внаслідок дій Відповідача при проведенні молебень в установленому законом порядку спричинені перешкоди при проведенні ремонтних робіт та відбулося руйнування будівлі, тобто відсутній причинний зв'язок між діями відповідача та спричиненим збитками; в діях відповідача за зустрічним позовом відсутня вина.
Навпаки, згідно Акту стану збереження щойно виявленої пам'ятки архітектури від 20.09.2007 року, складеного Обласною консультативною радою з питань охорони культурної спадщини, встановлено, що Корпорація „Дагзбері Інк” почала будівельні роботи без погодженої документації та дозволу ДАБК.
Клопотання про вжиття заходів до забезпечення зустрічного позову задоволенню не підлягає, як необґрунтоване та не підтверджене відповідними доказами.
Заява відповідача-1 про застосування позовної давності до спірних правовідносин задоволенню не підлягає, у зв'язку з тим, що позивач дізнався про реєстрацію права власності на спірну будівлю за Відповідачем-1 при розгляді справи А25/207-06 від 11.09.2006 року та отримання відповіді Дніпропетровської обласної ради що ця будівля не перебуває у державній та комунальній власності.
Клопотання Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська про винесення розгляду позовної заяви корпорації "Дагзбері, Інк" в інше провадження задоволенню не підлягає, оскільки питання щодо прийняття зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом було вирішено господарським судом в порядку ст. 60 ГПК України, про що винесена ухвала від 10.07.2008 року.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, а за зустрічним позовом -на Dugsbery inc, California USА, оскільки суд не вбачає винних дій в виникненні спору відповідача.
Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні первісного позову -відмовити.
Судові витрати за первісним позовом віднести за рахунок Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська.
Позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити частково.
Визнати за корпорацією "Дагзбері, Інк" (США,487 7а Авеню, Сан-Франціско, Каліфорнія, 94118) право власності на не житлову будівлю літ. "Г-2", що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91.
В задоволенні решти вимог за зустрічним позовом -відмовити.
Судові витрати за зустрічним позовом віднести за рахунок Корпорації "Дагзбері, Інк", (Каліфорнія, США).
Суддя Н.М.Євстигнеєва
(Дата підписання рішення, оформленого відповідно
до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України, - 23.10.2008 року)