Справа №2-а-5161/08/1570
«11» лютого 2009 рокум. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С. при секретарі Деркач С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегалайн» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2008 року №0001692310/0, -
З позовом до суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегалайн» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2008 року №0001692310/0.
В судовому засіданні 11.02.2009 року представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що ТОВ «Мегалайн» правомірно віднесло до сум податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкової накладної. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що донарахування позивачу податку на додану вартість та штрафних санкцій, у зв'язку з порушенням позивачем пп.7.2.4 п.7.2., пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.9.8 ст.9, п.10.6 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), п.п.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХIV, п.п.2,5,18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037, п.4 Положення «Про реєстр платників податку на додану вартість», затвердженого Наказом ДПА України від 01.03.2000 року №79, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 року за №208/4429, та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:
Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу» є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17, 104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
На підставі направлення №0000901/135головним державним податковим ревізором-інспектором ДПІ у Приморському районі м.Одеси Мурадяном В.С., згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» з 05.09.2007 року по 11.09.2007 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Мегалайн» з питань взаєморозрахунків з ПП «Антарес Плюс» за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року.
За результатами зазначеної перевірки був складений акт № 1475/23-30-/209098686 від 19.02.2008 року (а.с.9-15), на підставі якого 27.02.2008 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001692310/0 (а.с.16) щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість 16250,00 грн., штрафних санкцій 8125,00 грн., а всього 24375,00 грн., за порушення позивачем, на думку відповідача, пп. 7.2.4 п. 7.2. пп.7.4.5 п.7.4. ст.7. п.9.8 ст.9. п.10.6 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).
Однак, суд вважає, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийнято в порушення вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.
Актом перевірки № 1475/23-30-/209098686 від 19.02.2008 року (а.с.9-15) взаєморозрахунків ТОВ «Мегалайн» з ПП «Антарес Плюс» встановлено, що між підприємствами було укладено договір ремонтно-будівельних робіт від 01.06.2006 року (а.с.17-18). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ПП «Антарес Плюс» виконало роботи, що підтверджується актом прийняття виконаних робіт (а.с.19-23), довідкою про вартість виконаних робіт за червень 2006 року (а.с.24).
У зв'язку з оплатою позивачем вартості виконаних робіт ПП «Антарес Плюс» була виписана позивачу податкова накладна від 21.06.2006 року №15 на загальну суму 97500,00 грн., у тому числі ПДВ 16250,00 грн. Як встановлено судом, сума ПДВ за вищезазначеними податковими накладними була включена позивачем до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах, які охоплювала перевірка. Всі ці обставини викладені в акті перевірки підтверджені в судовому засіданні представником позивача, а тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України вони вважаються встановленими.
Як вбачається з акту перевірки № 1475/23-30-/209098686 від 19.02.2008 року (а.с.9-15) підставою для заниження відповідачем суми податкового кредиту позивача з податку на додану вартість визначено наступні обставини: постановою Приморського районного суду м.Одеси від 19.01.2007 року по справі №2а-468/07визнано недійсними статут ПП «Антарес Плюс» з моменту його реєстрації, а саме з 30.08.2005 року, свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ ПП «Антарес Плюс» №23224304 з моменту його видачі, а саме з 06.10.2005 року.
При цьому в акті перевірки відповідач посилається на п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно якого право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. За таких підстав, на думку відповідача, виписана позивачу ПП «Глорія» податкова накладна є недійсною, тому позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за вказаною вище податковою накладною, у зв'язку з чим, на думку відповідача, позивачем порушені вимоги п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Однак, суд не погоджується з такою позицією відповідача, виходячи з наступного.
Згідно п.1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом..
Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У даному випадку датою виникнення у позивача права на податковий кредит по ПДВ є дата отримання зазначеної вище виписаної ПП «Глорія» позивачу податкової накладної.
Так, відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.
Однак, включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість підтверджена податковими накладними, які були виписані ПП «Антарес Плюс» з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Крім того, помилковим є висновок відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання недійсними постановою Приморськогорайонного суду м.Одеси від 19.01.2007 року по справі №2а-468/07 статуту ПП «Антарес Плюс» та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ вже після виконання вказаним Підприємством робіт за укладеним з позивачем договору про надання послугта після виписування податкових накладних позивачу у зв'язку з оплатою ним вартості придбаного майна та виконаних робіт.
Разом з тим суд зазначає, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку па додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Окрім того, із апеляційної скарги ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 15.11.2007 року №28809/9/10-1010 (а.с.63-67) вбачається, що вказана постанова суду була переглянута за ново виявленими обставинами та ухвалою суду від 12.11.2007 року - скасована. У відповідності до приписів ст.253 КАС України з моменту скасування постанови за ново виявленими обставинами, вона переглянута постанова суду втрачає чинність.
Також відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, ПП «Антарес Плюс» знаходилось в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
До того ж, відповідно до ч.1,2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 року №755-ІV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про продавців, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої недостовірності.
Крім того, відповідно до п.1.3 ст.1Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість").
Відтак, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Як випливає з вищевикладеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Ухилення однією із сторін від сплати податків після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України не є підставою для виключення зі складу податкового кредиту позивача сплаченої ним суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням послуг (робіт), а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб у даному випадку ПП «Глорія».
Таким чином, ТОВ «Мегалайн» мало всі законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, що підтверджується податковою накладною, виписаною ПП «Антарес Плюс».
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними.
Крім того, суд вважає безпідставним зазначення в оскаржуваному позивачем податковому повідомленні-рішенні в якості підстави для його прийняття порушення позивачем пп.7.2.4 п.7.2 ст.7, п.9.8 ст.9. п.10.6 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до п.9.8 ст.9 вказаного Закону, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Реєстрацію ПП «Антарес Плюс» як платника податку на додану вартість анульовано з 02.11.2007 року відповідно до акту №120/29-02 (а.с.61), тобто вже після виконання робіт ПП «Антарес Плюс» за договором та виписки податкової накладної позивачу у зв'язку з оплатою позивачем їхньої вартості.
Однак, чим саме позивач порушив наведені вище норми Закону України «Про податок на додану вартість» відповідач в акті перевірки не вказав, не довів відповідач факт встановлення цього порушення й під час розгляду справи судом. У зв'язку з цим, на думку суду, відповідач необґрунтовано визначив вищевказані норми Закону підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, виходячи з вищевикладеного, на думку суду, відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду правомірність прийнятого ним оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 27.02.2008 року №00016923101/0.
Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Мегалайн» обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.
Правильність такої правової позиції зазначено у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 26.09.2006 року (а.с.29-32).
Суд також вважає за необхідне на підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.
Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.11,94,158-163 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 27.02.2008 року №0001692310/0 щодо донарахування податку на додану вартість та штрафним санкціям на загальну суму 24375,00 грн.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 18.02.2009 року.
Суддя Єфіменко К.С.