Справа № 802/1118/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
16 червня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
16 червня 2015 року на адресу Вінницького апеляційного адміністративного суду надійшли заява селянського (фермерського) господарства ВІА "Прогрес"(вх.8690/15)про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Також, вказаною датою представником Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано до суду заяву (вх. 8654/15) про розгляд справи в порядку письмового провадження, однак при подані даного клопотання представником позивача не дотримано положень КАС України, а саме: не підтведжено довіреністю чи дорученням повноважень щодо представництва в даній адміністративній справі.
Вказана сторона належним чинном повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчить відмітка про вручення рекомендованого поштового повідомлення (а.с.51).
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Згідно з частиною 6 статті 12, частиною 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем до відділення Фонду подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік за формою №10 ПІ, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 37 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить - 1 особа.
На думку позивача, оскільки відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, до останнього застосовано адміністративно - господарську санкцію у розмірі середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, та пеня, які відповідачем не сплачені, що стало підставою для звернення останнього з позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та відмовляючи у задоволені позову виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу вимог статті 18 вищезазначеного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в т.ч. з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно зі ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Поряд з тим, абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 31.01.2007 року №70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
У розрізі наведених правових положень, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що покладений на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, обов'язок працевлаштування інвалідів, передбачає виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, що 16 березня 2015 року на запит позивача вих. №01-10/219 Козятинський міськрайонний центр зайнятості надав відповідь вих. №05-31/139 від 02 квітня 2015 року, яка свідчить, що СФГ "Прогрес" подавало до центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів щомісяця протягом 2014 року, що підтверджується звітами про наявність вакансій.
Крім того, у листі також йдеться про те, що в березні 2014 року було проведено семінар з підприємством з питань працевлаштування інвалідів.
На підставі вищевикладених обставин колегія суддів дійшла до твердження, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.
Також, судова колегія звертає увагу апелянта на те, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення, відтак зазначені санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів.
Зазначена позиція кореспондується з практикою Верховного Суду України в постанові від 22 грудня 2009 року №21-2151во09 в якій зазначено, що якщо уповноваженим органами не надано необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження товариства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, то у діях відповідача відсутній склад правопорушення.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта щодо невжиття відповідачем вичерпних заходів по пошуку та підготовці інвалідів для працевлаштування на вакантні місця, оскільки жодним нормативними документам, відповідного обов'язку суб'єкта господарювання не передбачено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі протягом трьох днів з дня закінчення розгляду справи.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М.
ОСОБА_2