„01” липня 2009р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Фединяка В.Д., Бойчука І.В.,
секретаря Юрків І.П.,
з участю: представника апелянтки ОСОБА_1. - ОСОБА_2., апелянтів ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх адвоката ОСОБА_5, позивачки ОСОБА_6, її адвоката ОСОБА_7.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідачів Тисменицька державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 22 вересня 2004 року, заповіту від 03 січня 2003року, визнання права власності на будинковолодіння та на земельну ділянку,
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2009 року,-
Рішенням Тисменицького районного суду від 31 березня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Тисменицькою державною нотаріальною конторою 22 вересня 2004 року на ім.»я ОСОБА_9 та зареєстроване в реєстрі за № 3-2479. Визнано за ОСОБА_6 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, вартістю 32746 грн., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10. Визнано за ОСОБА_6 право власності на земельні ділянки, загальною площею 0,3062 га, що належали ОСОБА_10 згідно Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 29 грудня 1997 року Угринівською сільською радою та зареєстрованого в реєстрі за № 13-37-2/704, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10. В позові ОСОБА_8 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 вересня 2004 року, виданого ОСОБА_9, заповіту від 13 січня 2003 року, складеного ОСОБА_10 в користь ОСОБА_9, поновлення строку для прийняття спадщини, визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння та 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті матері - відмовлено.
Справа № 22-ц-810/2009р. Головуючий у 1 інстанції Дузінкевич І.М.
Категорія 37 Доповідач Соколовський В.М.
На дане рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, вказуючи на незаконність рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 через неправильне тлумачення судом законодавства, яке регулює спірні відносини, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та зібраним доказам, чим допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд помилково прийшов до висновку, що ОСОБА_9 не прийняв спадщину в установлений законом шестимісячний строк з моменту її відкриття, так як з померлою матір»ю - ОСОБА_10, ніби-то не проживав. Однак, вважають, що досліджені по справі письмові докази та законодавство, що регулює спірні відносини, спростовують позицію суду. Так, 03 січня 2003 року ОСОБА_10 виявила свою волю щодо розпорядження належним їй майном, склавши заповіт на користь свого сина ОСОБА_9. Про складення заповіту позивачі знали: сама ОСОБА_6 вказала, що заповіт складався в неї вдома, тому погодились з таким волевиявленням матері і не оспорювали заповіт, як вчинений безпідставно. Неправильним слід вважати посилання суду, що місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 є її останнє місце проживання -АДРЕСА_2, тобто місце проживання позивачки. Суд спотворює обставини опіки ОСОБА_6, як її дочірнього обов»язку по догляду за своєю матір»ю, передбаченого Сімейним кодексом України, що не може слугувати відособлено визначенням постійного місця проживання померлої, там, де за нею здійснювалась часткова опіка. До дня своєї смерті померла ОСОБА_10 була дієздатною, свідомо орієнтувалася у часі та в подіях, що відбувалися. Житлові будинки ОСОБА_10 та ОСОБА_6 розміщені на одній вулиці і фактично поряд. Доказом того, що померла ОСОБА_10 здійснювала догляд і розпорядження своїм майном є те, вважають апелянти, що вона в найм здавала належний їй на праві власності будинок, обробляла біля нього земельну ділянку, вчинила на користь сина заповіт, як дію щодо розпорядження своїм майном, проводилась і оплата по комунальних платежах за будинок. Опікувався за будинком і ОСОБА_9: ремонтував його, обробляв з матір»ю земельну ділянку, перекривав господарські будівлі. Доказом спільного проживання матері та сина є також довідки Угринівської сільської ради № 1112 за вересень 2004 року та № 1395 від 29 вересня 2008 року щодо проживання ОСОБА_9 і інших членів сім»ї на день смерті матері в будинку АДРЕСА_1. Окрім того, померла своїм постійним місцем проживання вважала і належний їй житловий будинок за адресою АДРЕСА_1. В зв»язку з цим та відповідно до ст.ст.29, 1221 ЦК України, пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса були всі підстави видати ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину по заповіту після смерті матері. Тому не ґрунтується на законі та доказах висновок суду, що померлий ОСОБА_9 не проживав у спірному будинку. Голослівним є висновок суду, що всі відповідачі не заперечували факт їх проживання сім»єю в селі Павлівка, оскільки, зведення будинку в селі Павлівка є набуттям права власності сім»ї ОСОБА_10, як подружнього майна. Не звернув суд уваги і на те, що діти ОСОБА_10 закінчували школу в селі Угринів, що в спірному будинку є їхнє майно, яким вони користуються, що вони обробляють земельну ділянку біля будинку. Також судом невірно витлумачено законодавство про права спадкоємців на майно, оскільки, в рішенні зазначено спадкоємцями по закону першої черги тільки ОСОБА_6 та ОСОБА_8, виключивши з кола спадкоємців по закону ОСОБА_9, не зазначивши причин усунення його від спадкування, як дитину померлої. Вважають, що відповідно до ст.ст.1269, 1270 ЦК України, нотаріус правильно відмовила позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину, як з мотивів відсутності у них права на спадкування, бо є заповіт і вже видано свідоцтво про право на спадщину, так і з мотивів пропуску строку на подання заяви про спадкування. Не врахував суд, що відповідно до ст.1272, ч.3 ЦК України, позивачі, як такі, що не прийняли спадщину в установлений законом строк, повинні були звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, однак, таких позовних вимог вони не заявляли. Також суд безпідставно поновив позивачці ОСОБА_6 строк позовної давності, оскільки, поважних причин пропуску такого строку нею не наведено. Окрім того, заповіт ОСОБА_10 на користь сина ОСОБА_9 не є визнаним недійсним, що залишено поза увагою суду.
За наведених підстав просили скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх адвокат ОСОБА_5 підтримали вимоги апеляційних скарг з вище наведених мотивів та просили їх задовольнити в повному об»ємі.
ОСОБА_6 та її адвокат ОСОБА_7. скарг не визнали, вважають їх безпідставними, які просили відхилити, залишивши рішення суду, як законне і обґрунтоване, без змін.
Інші сторони та їх представники в судове засідання не прибули, хоча належно повідомлені про розгляд справи.
Врахувавши доводи апелянтів та їх представників, вислухавши заперечення на скарги позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.
Постановляючи рішення суд першої інстанції порушив норми цивільного процесуального законодавства, оскільки, розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 зверталася до суду, окрім того, також із позовною вимогою про визнання недійсним заповіту, складеного 03 січня 2003 року ОСОБА_10 в користь ОСОБА_9 та посвідченого Угринівською сільською радою за реєстром № 4 (а.с. 4-7). Однак, дане питання суд не обговорював і ніякого рішення по ньому не прийняв.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що постановленим рішенням суд першої інстанції порушив права та обов”язки позивачки ОСОБА_6, не розглянувши всіх її позовних вимог і такий недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення, поскільки, питання недійсності заповіту взагалі не обговорювалося судом у судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 п.5 ст. 311 ЦПК України таке порушення є безумовною підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 307, 311, 313-315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тисменицького районного суду від 31 березня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий-суддя В.М. Соколовський
Судді: В.Д. Фединяк
І.В. Бойчук