а
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
20 липня 2009 р. Справа № 2-а-3051/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
При секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
За участю представника позивача : Мельник Т.І., що діє за довіренністю
відповідача : Пламаділа І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: товариства з обмеженою відповідальністю "Костюківське"
про: стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 9683,08 грн. та пеню в розмірі 274,77 грн
До Вінницького окружного адміністративного суду заявлено позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “Костюківське”(далі -ТОВ “Костюківське”) про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 9683,08грн. та пені у розмірі 274,77грн. за незабезпечення встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2008 р.
Позов мотивований тим, що відповідачем, всупереч вимог ч.3 ст.18, ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року №875-XII не забезпечено встановленого нормативу одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда, та самостійно не розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. За порушення вказаних вимог Закону №875-XII відповідачу нараховані адміністративно-господарські санкції в розмірі 9683,08 грн. та пеня - 274,77грн.
Оскільки, в добровільному порядку ТОВ “Костюківське”кошти не сплачено, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до адміністративного суду з зазначеними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 26.06.2009 року провадження у справі відкрито.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.
Відповідач не погодився з позовними вимогами, надавши суду відповідні усні заперечення. Суду пояснив, що ТОВ “Костюківське”дійсно не подавало в 2008 році державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів, однак таку інформацію підприємство подало в поточному році. Разом з тим, відповідач зазначив, що на території Костюківської сільської ради, де підприємство здійснює свою господарську діяльність, інваліди, які мають можливість працювати на робочих місцях, не проживають, а тому не має можливості їх працевлаштувати. При цьому пояснив, що йому відомо про застосування фінансових санкцій за такі порушення, тому просив зменшити їх розмір.
Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.
Згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до вказаної норми, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у ТОВ "Костюківське" встановлюється у кількості 3 робочих місць. Проте, як вбачається з матеріалів справи, останнім не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів, відповідно до частини другої статті 19 цього Закону №875-XII, покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За змістом ч. 3 ст. 18 цього ж Закону №875-XII, підприємства, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачем протягом 2008 року не було вжито заходів для організації працевлаштування інвалідів, шляхом не надання інформації в місцевий центр зайнятості щодо потреби в працівниках з обмеженими фізичними можливостями. Отже, в даному випадку явно виражена бездіяльність роботодавця в частині невжиття заходів для організації працевлаштування інвалідів.
Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Виходячи з загального розуміння вини, суд приходить до висновку, що відповідачем не добросовісно виконано вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки ним не вживалися необхідні заходи задля недопущення господарських правопорушень, тому суд вбачає в діях роботодавця склад правопорушення, який в даному випадку виражений у формі бездіяльності роботодавця і тягне за собою відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Згідно з ч.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ №70 від 31.01.2007 р., ТОВ “Костюківське”подало до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 р.
Однак, в даному Звіті не було дотримано вимог Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна), а саме: у рядку “03”не була розрахована кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до ст.19 Закону; в рядку “06”-не розрахована сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною 4 статті 20 Закону №875-XII, зокрема, встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Судом встановлено, що відповідач самостійно не розрахував та не сплатив Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до 15 квітня 2009 року адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за 2008 рік за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, що становить 9683,08 грн.
Згідно ст.217 Господарського кодексу (ділі -ГК) України адміністративно господарські санкції є різновидом господарсько-правової відповідальності.
Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З вищенаведених правових норм вбачається, що обов'язок роботодавця самостійно розраховувати та сплачувати штрафні санкції, а звернення Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до суду з позовом про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені з відповідача є вимушеним кроком, у випадку добровільної несплати штрафних санкцій підприємством.
Проаналізувавши вищевказані правовиі норми, суд приходить до висновку, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому дії позивача щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій відповідачу за невиконання чотирьохвідсоткового нормативу працевлаштування інвалідів за 2008 рік є правомірними.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням вищенаведеної норми, відповідачеві нараховано пеню в розмірі 274,77 грн.
В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що відповідач не проводив заходів щодо інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями, подав до відділення Фонду не вірно заповнений звіт за формою 10-ПІ, самостійно не розрахував і не сплатив в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції, що зумовило нарахування пені, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Костюківське”, 23844, с.Костюківка, Теплицький район, Вінницька область, вул. Шевченка, 4 (банківські реквізити: р/р 2600879445, “Райфайзен банк Аваль”м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 30808071) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Теплицький район, р/р 31216230700497, код ЄДРПОУ 34701277, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 9683,08 грн. та пеню в розмірі 274,77 грн.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 24.07.09
Суддя. /підпис/. Дмитришена Руслана Миколаївна
Копія вірна:
Суддя:
Секретар: