а
21 серпня 2009 р. Справа № 2-а-3221/09/0270
Суддя/підпис/Чудак Олеся Миколаївна
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
21 серпня 2009 року Справа №2-а-3221/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
суддів Дмитришеної Руслани Миколаївни, Загороднюка Андрія Григоровича,
при секретарі судового засідання Задерей Ірині Василівні,
у відсутність представника прокуратури,
за участю представника позивача Іжаківського Олександра Володимировича,
представника відповідача Любінецького Григорія Володимировича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом прокурора Ямпільського району Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства “Ямпіль-комунтепло”про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
встановив:
у липні 2009 року прокурор Ямпільського району Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Фонд) звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства “Ямпіль-комунтепло”(КП “Ямпіль-комунтепло”) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 8070 грн 73 коп. та пені в розмірі 229 грн 33 коп.
Зазначав, що відповідно до статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(Закон №875) відповідач зобов'язаний забезпечити встановлений норматив робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів.
Оскільки за 2008 рік середньооблікова чисельність працюючих у товаристві інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то воно повинно сплатити Фонду адміністративно-господарські санкції. Порушення термінів сплати цих санкцій тягне за собою нарахування пені.
В судовому засіданні представник Фонду позов підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, додатково пояснив, що відповідно до вимог закону підприємство самостійно розраховувало та створило (установило) кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до передбаченого нормативу, забезпечував організацію працевлаштування останніх, а також надавало державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування останніх, а тому заявлені вимоги позивача є необґрунтованими та незаконними.
Суд заслухав пояснення представника Фонду, повно, всебічно, об'єктивно дослідив матеріали справи, надав їм юридичну оцінку виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).
Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).
В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875 надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Обчислення середньооблікової чисельності працюючих з 01 січня 2006 року здійснюється відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 28 вересня 2005 року №286, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875).
Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV “Про реабілітацію інвалідів в Україні”(, і розуміється як:
робоче місце інваліда -місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
спеціальне робоче місце інваліда -окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону №875, а саме:
- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;
- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 “Про реалізацію статті 181 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9 ст. 19 Закону №875).
Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).
А саме, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону №875).
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.
Основним завданням цього Фонду є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.
Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч. 10 ст. 20 Закону №875).
Згідно статті 36-1 Закону України “Про прокуратуру”від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до статті 60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.
Таким чином, вважаючи що КП “Ямпіль-комунтепло”порушено чинне законодавство щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, що в свою чергу зачіпає інтереси держави у сфері соціального захисту інвалідів та завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту населення, який є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурор Ямпільського району Вінницької області звернувся в суд в інтересах держави в особі Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів фонд за стягненням адміністративно-господарської санкції та пені.
Отже, у цій справі потрібно перевірити:
- створення КП “Ямпіль-комунтепло”робочих місць відповідно до встановленого нормативу;
- інформування відповідачем органів працевлаштування про наявність вакантних місць;
- спрямування органами працевлаштування інвалідів до підприємства;
- причини непрацевлаштування ним інвалідів, направлених спеціальними органами.
В судовому засіданні встановлено, що КП “Ямпіль-комунтепло”як юридична особа зареєстроване Ямпільською районною державною адміністрацією 10 жовтня 2003 року, про що зроблено запис 08 жовтня 2003 року у журналі обліку реєстраційних справ за №04051164Ю0020070 (свідоцтво на а.с. 51).
Згідно із заявою від 25 лютого 2008 року про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 50), комунальне підприємство зареєстроване у Вінницькому обласному відділенню Фонду 26 лютого 2008 року №05/256/39 (а.с. 52).
Звіт за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 відповідач подав 26 лютого 2009 року (а.с. 8).
У звіті, зокрема, зазначено, що на підприємстві за 2008 рік середньооблікова кількість штатних працівників склала 41 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”1,6, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1,3, фонд оплати праці штатних працівників - 330 грн 90 коп., а середньорічна заробітна плата штатного працівника 8070 грн 73 коп., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - відсутня.
В КП “Ямпіль-комунтепло”з 01 червня 1007 року, згідно наказу №52-К, по 04 червня 2008 року, згідно із наказом 45-К, працювала адміністратор ринку - інвалід ІІ групи ОСОБА_1. Судом встановлено, що група інвалідності ОСОБА_1. знята 28 березня 2008 року.
Також, на підприємстві працює вантажник -інвалід ІІІ групи ОСОБА_2. з 26 вересня 2007 року, згідно із наказом №98-К.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідачем з вересня по грудень 2008 року щомісячно подавались звіти до Ямпільського районного центру зайнятості про наявність вакансій за формою №3-ПН (а.с. 12-15).
У цих звітах КП “Ямпіль-комунтепло”надавало інформацію про кількість створених робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема в даних звітах зазначено вакантні (вільні) робочі місця, а саме підсобний робітник, з описанням їхніх характеристик, на які можливе працевлаштування інвалідів.
В судовому засіданні представник позивача посилався на завідоме затягування відповідачем подання звіту про наявність вакансій. Тобто, якщо ОСОБА_1. втратила статус інваліда ще у березні 2008 року, то чому звіти подавалися лише у вересні 2008 року.
Крім того, позивач зазначив, що законодавством хоч і не передбачено обов'язку підприємств сплачувати штрафні санкції в залежності від тривалості перебування інваліда на відповідній посаді, оскільки роботодавець не може примусити інваліда працювати повний робочий рік, але згідно з пунктом 3.4 довідки Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону №875 необхідно розраховувати середньооблікову кількість штатних працівників.
Так, згідно з пунктом 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Згідно із пунктом 3.2.1 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого -по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12 (пункт 3.2.5 зазначеної Інструкції).
Таким чином, представником Фонду стверджувалось про незабезпечення КП “Ямпіль-комунтепло”середньооблікової кількості штатних працівників за період з початку року.
Однак, із матеріалів справи та представлених відповідачем доказів не вбачається бездіяльності чи протиправних дій відповідача, а також його вини у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення. Підприємством здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Зокрема, в судовому засіданні представником відповідача доведено, що ним протягом 2008 року створено два робочих місця для інваліда.
Один інвалід працював повний рік, а про позбавлення ОСОБА_1. інвалідності вони дізналися лише при її звільненні.
Звіт за формою 3-ПН, який є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування КП “Ямпіль-комунтепло”до центру зайнятості направлявся регулярно починаючи з вересня місяця.
Крім того, суду надано інформацію з Ямпільського районного центру зайнятості про особовий та кількісний склад інвалідів, які перебували на обліку у період з 01 січня 2008 року по 01 вересня 2008 року, з якого вбачається фактична відсутність інвалідів із відповідним рівнем нозології для працевлаштування у КП “Ямпіль-комунтепло”з червня по вересень 2008 року.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права про відповідальність за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України). Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
Докази, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості, позивачем не надані і у справі відсутні.
А відтак, суд вважає, що КП “Ямпіль-комунтепло”вжило усіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим було повністю виконано вимоги частини третьої статті 18, частин першої, другої статті 19 Закону №875.
Однією з вимог верховенства права, виведених Європейським судом з прав людини, є вимога про якість закону. Вирішуючи справу “Круслен проти Франції”Європейський суд зазначив, що словосполучення “згідно із законом”передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для особи, яка б могла передбачити наслідки застосування цього закону до себе.
Одним із напрямків удосконалення законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні має бути чітке визначення в Законі не лише розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць, а й підстав для звільнення від такої відповідальності, наприклад, відсутність інвалідів в регіоні, в якому розташовано підприємство, ненаправлення інвалідів на підприємство для працевлаштування; вжиття роботодавцем всіх заходів по виконанню вимог законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів тощо.
Враховуючи, що відповідачем спростовано доводи позивача, та наведено підстави для звільнення від відповідальності, то вимога останнього про зобов'язання КП “Ямпіль-комунтепло”за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів здійснити розрахунок та сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати працівника у 2008 році та пеню за порушення терміну сплати вказаних санкцій на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставною.
Враховуючи те, що вимоги прокурора та позивача необґрунтовані, не відповідають дійсним обставинам та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, суд доходить висновку про доцільність відмовити у задоволенні позову.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат відмовлено, то судові витрати по сплаті судового збору стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
постановив:
в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідно до статті 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено 26.08.2009. Судді О.М.Чудак
Р.М.Дмитришена
А.Г.Загороднюк