18 червня 2015 рокусправа № 804/5059/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Нагорної Л.М.
суддів: Юхименка О.В. Мельника В.В.
за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ( довіреність від 27.03.2015)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 804/5059/15 за позовом ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
В квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому в передачі в приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1, яку позивач займає з членами його родини на підставі ордеру № 110 від 03.04.1995 р.; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 1287 від 30.03.2015 р. про відмову у передачі вказаної квартири у приватну власність позивачу на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та згідно процедури, передбаченої Положенням про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом МЖКГ № 396 від 16.12.2009 р.; зобов'язати відповідача, як орган приватизації, вжити заходів щодо приватизації квартири, яка використовується позивачем та членами його родини на умовах найму на підставі ордеру № 110 від 03.04.1995 р. згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та згідно процедури, передбаченої Положенням про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом МЖКГ № 396 від 16.12.2009 р., у відкритому військовому містечку за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.3-8)
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року було відмовлено у відкриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 109 КАС України, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. (а.с.1-2)
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, ОСОБА_2 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року, як прийняту з порушенням норм процесуального права, та відкрити провадження по справі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що в даному випадку Позивач оскаржує саме дії( бездіяльність) та рішення суб'єкта владних повноважень, а не просить забезпечити його жилим приміщенням. При цьому звертав увагу на те, що він вже звертався з аналогічним позовом до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, однак ухвалою від 06.04.2015 р. у справі № 183/1977/15, що набрала законної сили, було відмовлено Позивачу у відкритті провадження по справі та роз'яснено право на звернення саме до окружного адміністративного суду (а.с.15-18)
Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.
У судовому засіданні представник Позивача - ОСОБА_3, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити із підстав, у ній зазначених.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на зміст заявлених вимог, колегія судів погоджується з таким висновком суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, під адміністративною юстицією розуміється особливий вид правосуддя, метою якого є здійснення розгляду скарг громадян, їхніх об'єднань, інших фізичних і юридичних осіб на незаконні рішення дії чи бездіяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (адміністративних органів), їхніх посадових і службових осіб.
Предметом судового розгляду спеціалізованими адміністративними судами є конфлікти публічно-правового характеру.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Однак, наявність в спірних правовідносинах суб'єкта владних повноважень не є беззаперечною ознакою того, що спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї зі сторін цих відносин іншій стороні, що означає можливість вимагати певної поведінки від іншої особи, необхідної для реалізації права, та можливість забезпечити дотримання такої поведінки шляхом застосування примусової сили держави.
При цьому, характерними особливостями є прямий вплив на об'єкт управління; обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів; суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.
В той же час, метою приватизації було створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі.
Право власності на житло в суб'єктивному розумінні - це визначене й гарантоване законом право певного власника (фізичної, юридичної особи, органу місцевого самоврядування чи держави) щодо здійснення правомочностей відповідно до обсягу володіння, користування, розпорядження житлом на свій розсуд з будь-якою метою, якщо це не заборонено законом.
Житлові правовідносини можуть мати майновий і немайновий характер. Деякі з конституційних прав конкретизуються у Цивільному кодексі України.
Отже, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. і.), державного житлового фонду на користь громадян України.
Таким чином, можна зробити висновок, що приватизація - це підстава припинення права державної власності та водночас підстава виникнення права приватної власності.
Підстави виникнення, зміни та припинення суб'єктивних прав і обов'язків у цивільному праві іменуються юридичними фактами. Тобто, приватизація є дією, тобто, юридичним фактом, що змінюється по волі особи.
В спірному випадку Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська діє саме як орган приватизації, який не пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій.
Більш того, у судовому засіданні представник Позивача наголошував, що ними оскаржують ся дії та рішення Відповідача саме як органу приватизації.
Відповідно до ст.. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених. Невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних,сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Спір про захист права конкретної фізичної особи на отримання житла, а також правовідносини, що є похідними від такого спору є приватно-правовими, а відтак підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України згідно постанови від 02.12.2014 р. у справі № 21-530а14.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що ним оскаржуються саме дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська щодо прийняття відповідного рішення, визнаються колегією судів безпідставними, оскільки Відповідачем вже прийнято відповідне рішення від 30.03.2015 р. № 1287 за розглядом заяви ОСОБА_2, з яким Позивач не погоджується по своїй суті та просить зобов'язати Відповідача, як орган приватизації, вжити заходів щодо приватизації квартири, яка використовується позивачем та членами його родини на умовах найму на підставі ордеру № 110 від 03.04.1995 р. згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та згідно процедури, передбаченої Положенням про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом МЖКГ № 396 від 16.12.2009 р., у відкритому військовому містечку за адресою: АДРЕСА_1.
За таких обставин та у межах апеляційної скарги підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні. .
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 200, ст.ст. 205, 206 КАС України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 804/5059/15 - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст.. 212 КАС України.
Повний текст ухвали складено 19 червня 2015 року.
Головуючий: Л.М. Нагорна
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: В.В. Мельник