"15" червня 2015 р. Справа № 917/288/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Цвірі Д.М.
за участю представників сторін:
позивача - Мовчан О.В., дов. № 8 від 05.01.2015
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вх. №2904 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 15.04.15 р. у справі № 917/288/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" м. Кременчук
про стягнення 89 334,55 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.04.15 р. по справі № 917/288/15 ( суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої компанії "Гірничодобувна промисловість" 69955, 20 грн. основного боргу, 2156, 15 грн. - 3% річних, 17223, 20 грн. інфляційних, 1827,00 грн. судового збору.
Відповідач з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 15.04.15 р. по справі № 917/288/15.
При цьому відповідач зазначає про відсутність документів, які б підтверджували надання позивачем сертифікату якості на товар під час поставки, в зв'язку з чим, відповідач стверджує, що товар він прийняв, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар до моменту надання передбачених договором документів, підтверджуючих якість товару. Оскільки позивач таких документів не надав, відповідач вважає, що позивач порушив свої зобов'язання за договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач зазначає про те, що відповідач не спростував факт отримання товару в кількості та за якістю, що передбачені умовами договору, оскільки прийняв товар без жодних зауважень, що підтверджується первинними документами та відсутністю актів рекламації.
Крім того, позивач вважає безпідставними посилання відповідача на те, що він повідомляв позивача про відсутність у нього документів про якість товару або складання з цього приводу відповідного акту.
Відповідач явку свого уповноваженого представника в призначене судове засідання знов не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотними повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі "Кременчуцький сталеливарний завод".
Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 15.06.2015 року за відсутності представника відповідача.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 01.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" укладений договір поставки товару № 0579-СН,, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п.1-1 договору).
Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком до цього договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору розрахунки за товар здійснюються протягом 30 календарних днів з дати поставки. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у договорі.
Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що свої зобов'язання за договором він виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на суму 1 960 004,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних. Відповідач отримав товар за накладними без будь-яких зауважень щодо його кількості чи якості. Однак, оплату товару здійснив частково на суму 1 890 049,20 грн., в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 69 955,20 грн.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 69955, 20 грн. основного боргу, а також 3% річних в розмірі 2156, 15 грн., інфляційних в розмірі 17223, 20 грн., нарахованих в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобовязання.
За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог.
Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з поставки товару за договором № 0579-СН від 01.12.2012 року.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Здійснив аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар в період з 05.12.2012 по 19.12.2013 в загальній сумі 1 960 004,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних (а.с. 17-103, т. 1).
Вказані накладні оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, містять підписи уповноважених представників сторін. При цьому, факт поставки товару та його отримання відповідачем повністю визнається.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на факт неналежного виконання зобов'язання позивачем в зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували надання позивачем сертифікату якості на товар під час поставки. При цьому, відповідач стверджує, що товар він прийняв, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар до моменту надання передбачених договором документів, підтверджуючих якість товару. Оскільки позивач таких документів не надав, відповідач вважає, що позивач порушив свої зобов'язання за договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Проте, колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи безпідставними.
Так, розділом 4 договору дійсно передбачено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості.
Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів, що підтверджують якість товару, не відмовлявся від договору. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в розділі 4 договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.
Посилання відповідача на те, що він начебто повідомляв позивача про відсутність документів про якість товару та погодження постачальником на притримання оплати товару не має жодного документального обґрунтування. Відповідачем не доведено факту укладання між сторонами будь-яких угод щодо забезпечення зобов'язання у вигляді притримання.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договором поставки та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.
Разом з цим, порядок розрахунків за договором чітко передбачений п. 6.1 договору, згідно якого розрахунки за товар здійснюються 30 календарних днів з дати поставки.
До того ж, як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковими накладними, яки є документами первинного бухгалтерського обліку. тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.
До того, відповідач здійснивши часткову оплату товару в розмірі 1 890 049,20 грн. (а.с. 195-231, т. 1), фактично визнав поставку позивачем товару за кількістю та якістю без жодних зауважень.
В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується наявними у справі копіями первинних документів, які містять вичерпні відомості про господарські операції між сторонами, підтверджують їх здійснення, та свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором в розмірі 69955, 20 грн.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, в зв'язку з чим відхиляються колегією суддів, як безпідставні.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Враховуючи, що факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача інфляційних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних за період з 18.01.2014 року по 30.01.2015 року на суму боргу в розмірі 69 955,20 грн., колегія суддів констатує, що розрахунок річних в розмірі 2156,15 грн. та інфляційних в розмірі 17223, 20 грн. зроблений позивачем вірно, на підставі фактичних обставин, підтверджених первинними документами, згідно з вимогами чинного законодавства, і тому позовні вимоги в цій частині задоволені судом законно та обґрунтовано.
Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Полтавської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 15.04.2015 у справі № 917/288/15 відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України судова колегія, -
Апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук, Полтавська область залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 15.04.2015 у справі № 917/288/15 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 18 червня 2015 року
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Гребенюк Н. В.