25 травня 2015 року м. Київ К/9991/51185/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р.
у справі № 2а-3435/09/1370
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Червоноградський завод металоконструкцій»
до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області
та Управління Державного казначейства у м. Червонограді
про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення податку на додану вартість,
Відкрите акціонерне товариство «Червоноградський завод металоконструкцій» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області та Управління Державного казначейства у м. Червонограді (далі - відповідачі) про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення податку на додану вартість.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення рішення №0000152301/1 від 27.03.2009 р. та № 0000212301/0 від 13.04.2009 р., стягнуто з Державного бюджету на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 346 867,00 грн., присуджено на користь позивача судові витрати у розмірі 1706,80 грн. з Державного бюджету.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Посадовими особами ДПІ у м. Червонограді 11.02.2009 р. та 06.04.2009 р. проведено позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість платника за листопад 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в періоди з 01.10.2008 р. по 31.11.2008 р. та з 01.12.2008 р. по 31.01.2009 р.
За результатами проведених перевірок складено акти, якими підтверджено відображене позивачем у декларації за листопад 2008 року бюджетне відшкодування у сумі 256 029 грн. та за січень 2009 року у сумі 306 586 грн. та встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за листопад 2008 року на суму 152 410 грн. та за січень 2009 року на суму 209 847 грн., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося у період з 01.10.2008 р. по 31.11.2008 р. та в період з 01.12.2008 р. по 31.01.2009 р. № 212/2301/01267395 від 11.02.2009 р. та № 525/2301/01267395 від 06.04.2009 р.
На підставі актів перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №00002123/0 від 13.04.2009 р. на суму 209 847 грн. та № 0000152301/1 від 27.03.2009 р. на суму 137 020 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом жовтня 2008 року позивач здійснював імпорт товару (металевих труб та профілю) на підставі вантажно-митних декларацій, наявних у матеріалах справи. Згідно з поданою позивачем до ДПІ у м. Червонограді податковою декларацією з ПДВ за листопад 2008 року (вх. від 22.12.2008 року № 28740) та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника податку, складає 408 439,00 грн.
Протягом грудня 2008 року, позивач імпортував товар на підставі вантажно-митних декларацій, також доданих до матеріалів справи. Судами встановлено, що загальна фактурна вартість ввезених товарно-матеріальних цінностей в грудні 2008 року склала 3 386 736,30 грн., а загальна митна вартість 5 540 820 грн., податок, сплачений у грудні 2008 року митним органам з митної вартості, складає 1 108 164,00 грн.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спір між сторонами виник з приводу визначення бази оподаткування податку на додану вартість.
При цьому, відповідач зазначає, що при реалізації виготовлених металоконструкцій розрахунку собівартості позивач використав фактурну вартість сировини, тоді як у даному випадку звичайною ціною сировини, для визначення металоконструкцій, є митна вартість, так як саме на неї було нараховано податок та держмито. Таким чином, на думку відповідача, в порушення п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено об'єкт оподаткування, що призвело до зниження податку на додану вартість з реалізації металоконструкцій.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.
При цьому за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.
У той же час, згідно п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.
У справі що розглядається, об'єктом оподаткування спірних податкових зобов'язань були операції з поставки товарів на території України, відтак база оподаткування таких операцій повинна визначатися за правилами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не прив'язує визначення бази оподаткування податком на додану вартість до митної вартості товарів. Митна вартість товарів може бути застосована виключно для визначення бази оподаткування при імпорті товарів відповідно до п.4.3 ст.4 вказаного Закону, тобто до спірних операцій з поставки товарів на території України вона не застосовується.
Зважаючи на викладене, судова колегія суду касаційної інстанції, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на порушення позивачем п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює правила оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованого товару, правильність якого податковим органом не оспорювалась.
Що стосується відшкодування податку на додану вартість, колегія виходить з наступного.
Відповідно до п.1.3 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72, бюджетною заборгованістю з податку на додану вартість визнаються суми, не відшкодовані платнику протягом визначених законодавством термінів відшкодування.
Згідно із п. 4.1. зазначеного Порядку, відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів (форма наведена в додатку 2) або за рішенням суду.
Оскільки в судовому порядку встановлено неправомірність податкових повідомлень-рішень, що свідчить про наявність у позивача права на відшкодування податку на додану вартість, то відповідно суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову в цій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування та законність відшкодування податку на додану вартість.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р. у справі № 2а-3435/09/1370 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.