"15" червня 2015 р. м. Київ К/9991/20461/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу
ОСОБА_2
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012
у справі №2-а-2540/11/2170
за позовом ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області
про заборону відчуження майна, зобов'язання вчинити певні дії , -
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області №93 від 12.04.2011 про визначення ОСОБА_2 податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 5415,64 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт №93/17/НОМЕР_1 від 31.03.2011.
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4, п.12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №93 від 12.04.2011.
За висновками акту перевірки, за даними відділу реєстраційно - екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України позивач 01.09.2009 зняв з обліку транспортний засіб, а саме легковий автомобіль марки ВАЗ 210700-20, 2008 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_3 для реалізації. Зазначений автомобіль перереєстровано на покупця ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 01.09.2009 , укладеного на Центральній Товарній Біржі, за яким вартість транспортного засобу складає 100,00 грн. Згідно звіту від 08.09.2009 № 1286 про незалежну експертну оцінку автомобіля, ринкова вартість автомобіля складає 36204,28 грн., що, на думку податкового органу є доказом про отримання ОСОБА_2 доходу від продажу транспортного засобу в сумі 36204,28 грн., виходячи з оціночної вартості транспортного засобу. Крім цього, сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1086,13 грн. (3% від суми вартості легкового автомобіля), згідно квитанції від 08.09.2009 підтверджує суму отриманого доходу у розмірі 36204,28 грн.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2009 на Центральній Товарній Біржі був укладений між позивачем та громадянином ОСОБА_3 торговий біржовий контракт купівлі-продажу автотранспорту № ТЗ/97/438. Згідно пункту 2 контракту легковий автомобіль марки ВАЗ 210700-20, 2008 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3 був проданий за домовленістю сторін за 100,00 грн., які одержані позивачем на момент підписання цього договору. Позивачем сплачений податок з доходу фізичних осіб з продажу рухомого майна в сумі 15 грн., що складає 15 % від контрактної вартості автомобіля та підтверджується квитанцією № К21/Т/89 від 29.03.2010 та річною декларацією про доходи, одержані за 2009 рік за вх. № 2321 від 29.03.2010.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що у випадку укладання позивачем договору купівлі-продажу, який вказує на безпосереднє отримання доходу, позивач повинен сплатити дохід, розрахований на підставі звичайної вартості автомобіля, а не на підставі ціни договору купівлі-продажу.
Однак, з такими доводами суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Судом першої інстанції вірно зазначено,що основним нормативним документом, який на момент продажу позивачем автомобіля врегульовував питання сплати фізичними особами податку з доходів фізичних осіб, був Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», який і підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, тобто в розмірі 15 %.
Суд, першої інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам, правильно виходив з того, що на відміну від визначення доходу фізичної особи при продажі рухомого майна, п.11.1.3. ст. 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачав базу оподаткування операцій від продажу об'єкта нерухомого майна, зокрема, дохід, отриманий фізичною особою, виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
Зважаючи на викладені норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що на момент продажу позивачем автомобіля законодавство не вимагало визначення доходу від продажу рухомого майна, у тому числі і автомобіля, як бази для оподаткування податку з доходів фізичних осіб не нижче оціночної вартості такого майна і відповідно сплати вказаного податку, виходячи з ціни, яка не може бути нижче оціночної вартості рухомого майна.
Висновки апеляційного суду щодо невідповідності суми продажу ринковій вартості цього автомобіля, підлягають відхиленню, оскільки податкове законодавство, що діяло на час такого продажу, не передбачало визначення оподатковуваного доходу фізичної особи від продажу рухомого майна за звичайною ціною (ринковою вартістю).
Отже, доходом фізичної особи від продажу об'єкта рухомого майна є сума коштів, отриманих продавцем у власність або нарахованих на його користь. Таким чином, при розрахунку податку з доходів фізичних осіб необхідно враховувати суму, зафіксовану в договорі купівлі-продажу.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.
Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного суду України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 скасувати.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун