17 червня 2015 року м. Київ К/800/18954/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
представників сторін:
позивача не з'явився
відповідача 1 Ярошик Т.В.
відповідача 2 не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуГоловного управління Державної казначейської служби у Волинській області
на постановуВолинського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року
ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2013 року
у справі2а/0370/668/11
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор»
доЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державного казначейства у Волинській області в особі Управління Державного казначейства у м. Луцьку
провизнання неправомірними дій та стягнення відсотків, нарахованих на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестор» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інвестор») звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач 1, Луцька ОДПВ) та Головного управління Державного казначейства України у Волинській області в особі Управління Державного казначейства у м. Луцьку, правонаступником якого є Головне управління Державної казначейської служби у Волинській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКС у Волинській області), в якому з урахуванням зменшення позовних вимог, просило визнати неправомірними дії відповідачів щодо повернення нарахованих відсотків на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за 2004 рік та стягнути з Державного бюджету України на користь товариства відсотки, нараховані на бюджетну заборгованість за 2004 рік, в сумі 389166,99 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Луцької об'єднаної державної податкової інспекції в частині ненарахування в особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор» відсотків на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за 2004 рік на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення, та неповідомлення останнього про належні йому суми. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор» проценти, нараховані на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за 2004 рік, в сумі 389166,99 грн.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ГУ ДКС у Волинській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2004 році позивачем подавались до податкового органу декларації з податку на додану вартість, з від'ємним значенням податку на додану вартість, напрямок відшкодування якими визначався шляхом перерахування відповідних грошових сум на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує.
Достовірність даних податкових декларацій підтверджена довідками перевірок правомірності відшкодування податку на додану вартість. У зв'язку з непроведенням відповідачами відшкодування податку на додану вартість у визначений законодавством термін, позивач звертався з відповідними позовами до суду.
Так, рішенням господарського суду Волинської області від 02 вересня 2004 року у справі №02/83-54.3 постановлено повернути ТОВ «Інвестор» з держбюджету 2241530 грн. бюджетної заборгованості по ПДВ за лютий, травень 2004 року.
Рішенням господарського суду Волинської області від 01 липня 2004 року у справі №05/83-54.3 постановлено відшкодувати з держбюджету 731241 грн. ТОВ «Інвестор» бюджетної заборгованості.
Рішенням господарського суду Волинської області від 02 червня 2004 року у справі №2/61-54 постановлено відшкодувати з держбюджету 284216 грн. ТОВ «Інвестор» бюджетної заборгованості.
17 серпня 2006 року позивач звернувся до податкового органу з приводу нарахування та сплати процентів у сумі 392918,13 грн. у зв'язку з простроченням виплати бюджетного відшкодування за 2004 рік відповідно до приписів підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповіді на зазначене звернення позивач не отримав, що і стало підставою для звернення суду з відповідним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт існування бюджетної заборгованості перед позивачем є підтвердженим належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення процентів на рівні 120 % від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії і до дати втрати чинності правової норми, яка встановлювала нарахування процентів, є обґрунтованими.
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції до 01 червня 2005 року) у разі коли за результатами звітного періоду визначена відповідно до підпункту 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, вона підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації. Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму такої заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Законом України №2505-IV з підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було виключено норми, що передбачали нарахування процентів за невчасне відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ та закріплено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку в податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.
Пункт 7.7 названої статті у редакції Закону України №2505-IV було доповнено підпунктом 7.7.8, згідно з яким сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважалася бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховувалася пеня на рівні ставки, розмір якої визначався відповідно до підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ. Зазначена пеня самостійно розраховувалася та сплачувалася органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку.
Відповідно до пункту 13 «Перехідні положення» розділу 2 Закону України №2505-IV пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» набирав чинності з 1 червня 2005 року, крім підпункту 7.7.8 цього пункту, який мав набрати чинності з 1 січня 2006 року.
До цієї дати застосовуванню підлягала процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом України №2505-IV, з урахуванням того, що таке бюджетне відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем надання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникало право на таке отримання згідно з редакцією підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону.
У подальшому Законом України від 07 липня 2005 року №2771-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законів України», який набрав чинності з 28 липня 2005 року, редакцію підпункту 7.7.8 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було змінено і цим підпунктом передбачено, що в разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Останній призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме з 28 липня 2005 року Закон України «Про податок на додану вартість» вже перестав містити норми, що надавали право платникам податку на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ, а тому до вказаної дати товариство мало право на нарахування процентів за несвоєчасно відшкодований ПДВ.
Згідно із підпунктами 6.3, 6.4, 6.5 пункту 6 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації, Державного казначейства України від 2 липня 1997 року № 209/72 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 8 червня 2001 року за № 489/5680 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), на суму бюджетної заборгованості податковими органами в особовому рахунку платника після повного перерахунку коштів з бюджету нараховуються відсотки на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Податкові органи повідомляють платника податку про належні йому суми відсотків за бюджетною заборгованістю. За заявою платника податків такі суми можуть бути перераховані на його рахунок, направлені на погашення податкової заборгованості з податку на додану вартість або в рахунок інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які надходять до Державного бюджету України.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, факт непроведення відшкодування позивачу податку на додану вартість у визначені наведеними вище правовими нормами строки, відповідачем 1 не заперечувався.
Так само судами досліджено правильність визначення суми відсотків, нарахованих позивачем на заборгованість, яка податковим органом також не заперечувалась.
Посилання відповідача 2 на пропущення позивачем строку звернення до суду з відповідним позовом, колегія суддів до уваги не приймає.
Відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент звернення ТОВ «Інвестор» з позовом до суду, заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Крім того, підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до внесення до нього змін Законом України №2505-IV закріплювалось право платника податку у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано постановлено рішення про задоволення позову, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби у Волинській області залишити без задоволення.
2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2013 року у справі №2а/0370/668/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна