"15" червня 2015 р. м. Київ К/9991/3886/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Херсонського державного заводу «Палада»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011
у справі № 2а-535/10/2170
за позовом Херсонського державного заводу «Палада»
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Херсонський ДЗ «Палада» звернувся до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 19.01.2010 № 0000142301/0.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні від 19.01.2010 № 0000142301/0 в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 150468,65 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.
Херсонський ДЗ «Палада» подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 7.2.1 п. 7.2. п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 19.01.2010 № 0000142301/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 155700,39 грн. слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 18.01.2010 № 97/23-2/24961253, про порушення вимог п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на податковий кредит та на відшкодування з бюджету податку на додану вартість за операціями з придбання товарів (послуг, робіт) у ТОВ «Лайнер-2005», ТОВ «Форлі», ТОВ «Час Фортуни», ПП «Стальсервіс», ТОВ «Фарватер-С», ТОВ «Акрос Капітал Трейд», ТОВ «Технопромснаб», ПП «Південний Регіон-ОД», ТОВ «Транзит-Регіон», ТОВ «Строкус ЛТД», ПП «ТВБ-Інвест», ПП «Південний Регіон-ОД» та ТОВ «Фабула Н». Свою позицію податковий орган обґрунтовує такими обставинами: відсутність підтвердження факту сплати податку на додану вартість контрагентами, відсутність за адресою місцезнаходження, наявність судових рішень про припинення державної реєстрації підприємств, визнання банкрутами. Крім того, відповідач посилається на те, що зазначена в податкових накладних адреса місцезнаходження контрагентів не відповідає дійсності.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними доказами наявність порушень податкового законодавства позивачем та його контрагентами, зокрема не надав достатніх доказів тому, що постачальники не сплатили податків, не довів, що відомості, які містяться в первинних документах неповні, недостовірні.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову повністю, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач на вимогу апеляційного адміністративного суду не надав доказів в підтвердження реального характеру операцій.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пунктами 7.4, 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими на час виникнення спірних відносин передбачався порядок формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, не ставить право на їх формування та заявлення залежно від факту підтвердження зустрічною перевіркою сплати податку на додану вартість постачальником товару. Допущені постачальником товару порушення вимог податкового законодавства тягнуть негативні наслідки для нього і не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.
Визнання контрагента платника банкрутом, скасування державної реєстрації підприємства, відомості щодо реєстрації якого містилися в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та який перебував на обліку в податковому органі платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, не є підставою для висновку про нереальність таких документів та для позбавлення первинних документів правового значення.
Платник податків (покупець товарів (послуг)) не має обов'язку здійснювати контроль щодо подальшої фінансово-господарської діяльності підприємств, з якими мав господарські відносини, і зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування через визнання контрагентів банкрутами, скасування їх державної реєстрації або через допущені ними порушення правил ведення господарської діяльності чи порушення податкової дисципліни. У разі якщо контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законами іншого не передбачено.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги встановлені судом першої інстанції обставини та визнав безпідставними висновки суду першої інстанції про правомірне формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, вказавши, що податковими накладними не підтверджується податковий кредит, а позивачем не надані суду всі документи, що підтверджують реальний характер вчинених операцій з придбання товарів.
Суд касаційної інстанції зазначає, що дійсно наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, зокрема коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.
Однак суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про непідтвердження усіх господарських операцій позивача з придбання товарів (послуг, робіт) наданими суду документами, оскільки такі висновки зроблені взагалі без з'ясування того, якими первинними документами оформлені господарські операції, без витребування таких документів у разі їх відсутності в матеріалах справи та без дослідження наявних первинних документів, зокрема договорів поставки, податкових накладних.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Також суд відповідно до ч. 5 ст. 71 Кодексу може збирати докази з власної ініціативи, тому у разі необхідності суд мав запропонувати позивачеві послатися на докази та їх надати докази для підтвердження реального здійснення господарських операцій.
З метою дослідження фактичного придбання товарів (робіт, послуг) суду необхідно аналізувати умови їх поставки, досліджувати усі надані первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясовувати чи відповідають вони дійсності, мету придбання таких товарів (робіт, послуг). При цьому суд не може ґрунтувати власні висновки щодо реального характеру господарських операцій лише формально посилаючись на недостатність первинних документів. При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються та надати оцінку усім доказам в їх сукупності.
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до цього суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, надати правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законів, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Херсонського державного заводу «Палада» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун