18 червня 2015 року Справа № 876/10353/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.10.2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просив визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у збільшенні пенсійного забезпечення на 20%; зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі збільшити розмір пенсії на 20% як особі, яка працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського та провести перерахунок та виплату пенсії з 5.03.2014 року.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.10.2014 року позов задоволено.
Визнано дії управління Пенсійного фонду у м. Калуші та Калуському районі щодо відмови у збільшенні пенсійного забезпечення ОСОБА_1 неправомірними.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду у м. Калуші та Калуському районі збільшити розмір пенсійного забезпечення ОСОБА_1 на 20%, як особі, яка працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду у м. Калуші та Калуському районі провести перерахунок та виплату пенсії, як такої, що втрачена з вини відповідача з 5.03.2014 року.
Постанову суду першої інстанції оскаржило управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі, яке в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає в м. Калуші Івано-Франківської області, яке не має статусу гірського населеного пункту. У виданому позивачеві посвідченні серії НОМЕР_1 чітко зазначено, що ОСОБА_1 лише працює на території гірського населеного пункту, що не дає йому права для підвищення пенсії на 20 % згідно ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Особи, які беруть участь в справі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте в судове засідання не прибули, що є підставою для її розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1, який проживає у місті Калуші Івано-Франківської області, є пенсіонером та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі.
З 31.03.2006 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 1 при загальному стажі роботи 41 рік.
Крім того, з 10.04.2008 року ОСОБА_1 працює електромонтером з обслуговування бурових Західної РІТС у Прикарпатському управлінні бурових робіт ВАТ «Укрнафта», що знаходиться в м. Долина Івано-Франківської області, підтвердженням чого є довідка № 10-1204 від 11.09.2014 року та копія трудової книжки.
Позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1, в якому зазначено, що ОСОБА_1 працює на території гірського населеного пункту та має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
28.08.2014 року позивач звернувся до відповідача з заявою про підвищення пенсії на 20% як особі, яка працює в гірському населеному пункті. Однак, листом № 291/Б-15 від 5.09.2014 року відповідач відмовив ОСОБА_1 в такому підвищенні, оскільки він фактично не проживає на території гірського населеного пункту.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працює на території гірського населеного пункту, тому має право на підвищення пенсії на 20% відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів», починаючи з 5.03.2014 року.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх частково правильними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 %.
Підпунктом «г» п. 13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 7.07.2014 року № 13-1, передбачено, що при призначенні, зокрема, підвищення до пенсії надаються, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Відповідно до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року №647 (з врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2001 року № 47) місту Долина Івано-Франківської області надано статус гірського.
У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 фактично проживає в м. Калуш Івано-Франківської області (не має статусу гірського населеного пункту), однак працює в місті Долина, яке має статус гірського населеного пункту.
Аналізуючи положення ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», колегія суддів вважає, що право на гарантії і пільги, встановлені цим Законом мають не лише особи, які проживають на території гірського населеного пункту, а й ті особи, які на території такого пункту навчаються або працюють. Тобто, факт того, що позивач працює на території м. Долина, якому надано статус гірського, надає йому право на підвищення його пенсії на 20% відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Однак, як видно з матеріалів справи, посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який працює на території гірського населеного пункту, ОСОБА_1 отримав 27.08.2014 року.
За таких обставин, право ОСОБА_1 на підвищення його пенсії на 20% відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» виникло з моменту надання йому статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, тобто з 27.08.2014 року.
Тому суд першої інстанції, вірно встановивши право позивача на пільги та гарантії згідно Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», помилково задовольнив позов з 5.03.2014 року, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про часткове задоволення позову.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.10.2014 року в справі № 345/4060/14-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області щодо відмови ОСОБА_1 в збільшенні його пенсії на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, збільшивши її на 20% відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», з 27.08.2014 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : А.І. Рибачук
Д.М. Старунський