Справа: № 810/1900/15 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
18 червня 2015 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Горбань Н.І., Межевича М.В..
за участю секретаря Скалецької І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Позивач, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2014 рік у розмірі 935470 грн. 76 коп. та пені у розмірі 13096 грн. 58 коп.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» (ідентифікаційний код 32294905, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, зареєстроване в якості юридичної особи 02.12.2002 року, що підтверджується відомостями, наведеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідач є працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
У лютому 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми № 10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2014 році становила 2683 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність - 58 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII - 107 осіб.
На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія» працевлаштування 49 інвалідів у 2014 році, оскільки на його підприємстві повинно бути створено 107 робочих місця, які призначені для забезпечення працевлаштування інвалідів, проте працює лише 58 осіб.
Відтак, позивач вважає, що відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 935470 грн. 76 коп., виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві у 2014 році та 49 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними (51221800,00 грн.: 2683 = 19091,24 грн.; 19091,24 грн. х 49 = 935470,76 грн.).
У зв'язку з порушенням відповідачем терміну сплати вказаних адміністративно-господарських санкцій, позивачем на підставі приписів частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII нараховано пеню у загальному розмірі 13096 грн. 58 коп.
Суму адміністративно - господарських санкцій та пені відповідачем добровільно не сплачено, у зв'язку з чим Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відповідачем було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та працевлаштовано інвалідів, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, становить чотири відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ст.19 вказаного Закону покладається на керівників підприємств. В разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, то підприємства зобов'язані сплачувати штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати (чи половини її розміру, якщо працює від 8 до 15 осіб).
Згідно до ч.2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу встановленого частиною першою цієї статті і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи (організації) незалежно від їх форм власності, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Так, з матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами по справі, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Експансія" протягом 2014 року до районного центру зайнятості було подано звітність форми 3-ПН з проханням направити на підприємство осіб з обмеженими можливостями. У вказаних звітах підприємством відображено інформацію про характеристики вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та основні вимоги до претендентів на вакансії.
Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості. Місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Таким чином, чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів. Так, в матеріалах справи міститься лист Києво-Святошинського районного центру зайнятості з додатками (50 аркушів завірених копій звітів «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» Форма 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»), з якого вбачається, що ТОВ «Експансія» в 2014 році подавались до центру зайнятості «Звіти про наявність вакансій» з вакансіями інвалідів (а.с.188-238 Т.1)
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що відповідач, в час коли у нього не були працевлаштовані інваліди, подавав відповідні звіти форми 3ПН до районних центрів зайнятості про наявність вакантних робочих місць, тобто, на думку суду підприємство вжило усі можливі заходи щодо працевлаштування інвалідів.
Доводи апелянта стосовно того, що відповідач не ввів в дію робочі місця для сорока дев'яти інвалідів шляхом працевлаштування інвалідів, а тому зобов'язане сплатити адміністративно-господарські санкції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обов'язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві, а створення робочих місць і введення їх в дію має відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працевлаштування та на оплачувану роботу здійснюється, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції закону від 23.02.2006р., шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
При цьому, жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства.
Крім того, статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відноси відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Частиною 1 ст. 18 Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи в дома, здійснюється шляхом її безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Відповідно до ч. 33 ст. 18-1 Закону саме центр зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2014 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з числа пільгових категорій громадян (інвалідів).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з його вини.
Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 24.04.2014 року у справі К/9991/52814/11, та інших, де зазначено, що у випадку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на виконання ст. 19 Закону, та інформування центру зайнятості про наявні вакантні місця, у суду відсутні правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Також, такої ж правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права додержується і Верховний суд України, у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), де чітко визначено, що підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій є виключно неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості.
Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню
При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Н.І. Горбань
М.В. Межевич
Повний текст виготовлено 19 червня 2015 року.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.