Справа № 761/5337/15-ц
Провадження №2/761/3671/2015
іменем України
27 травня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Савицького О.А.
при секретарі Ковальчук Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України про стягнення коштів та моральної шкоди,
29.04.2015 року на адресу Шевченківського районного суду м.Київа надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів про стягнення коштів витрачених на оздоровлення в розмірі 12339 грн. та моральної шкоди в розмірі 50000 грн.
Свої вимоги позивачка мотивує тим, що 10.03.2011 року згідно наказу №22-О ДПІ у Франківському районі м.Львова, її було звільнено з посади начальника відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб, за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності. Інвалідність 2-ї групи трудового каліцтва настала у ОСОБА_1 внаслідок виконання службових обов'язків. Після звільнення з посади позивачка невчасно отримала належну їй страхову виплату, а тому змушена була неодноразово звертатися до суду за захистом своїх прав, а також лікуватися у санаторіях за власні кошти, чим їй було завдано моральну шкоду. ОСОБА_1 вважає, що її права були порушені, тому і звернулася з вказаним позовом до суду.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, просила суд розглядати справу у її відсутність.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти позову, надала суду письмові заперечення, в яких просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо про стягнення коштів та моральної шкоди, вважає, що враховуючи позовні вимоги, відсутні підстави для відшкодуванні моральної.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши зібрані в справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 10.03.2011 року згідно наказу №22-О ДПІ у Франківському районі м.Львова, її було звільнено з посади начальника відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб, за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності за ст.38 КЗпП України.
14.06.2014 року позивачка звернулася з листом до Державної податкової адміністрації України щодо виплати страхового відшкодування. У зв'язку з цим, 13.07.2011 року Державна податкова адміністрація України, надала письмову відповідь, у якій зазначила, що після проведення відкритих торгів ДПА України укладе договір щодо надання послуг на проведення обов'язкового дражного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби зі страховою компанією - переможцем торгів та повідомить про зазначене регіональні ДПА. Тільки після укладення договору зі страховою компанією можливе належне оформлення документів на виплату страхового відшкодування, у зв'язку з чим позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
Із письмових заперечень відповідача вбачається, на виконання Постанови КМУ № 349 від 03.06.1994 р. ДПА України уклала із ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» договір від 03.08.2011 р. № 7475854 про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування посадових осіб органів ДПС України.
23.02.2012 року та 28.03.2015 року ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» виплатило позивачці страхове відшкодування в сума 295901,46 грн. та 27189,54 грн. відповідно.
Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України про стягнення коштів та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 19.06.2014 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 30.09.2014 року,було встановлено що невчасне укладання договору обов'язкового страхування посадових осіб ДПА стало причиною несвоєчасного отримання позивачкою страхових виплат, лікування за власні кошти і звернення до різних інстанцій.
Згідно п.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд вважає, що вина відповідача у неотриманні вчасно страхової виплати пов'язаної з ушкодженням здоров'я позивачкою, встановлена судовим рішенням, а тому не підлягає доказуванню.
Через невчасне отримання страхової виплати на лікування, позивачка змушена була тривалий час втрачати свої сили та особистий час на доведення свого права на отримання вказаної суми, у зв'язку з чим позивачка зазнала душевних та фізичних страждань, змушена була змінити свій життєвий розпорядок, що призвело до заподіяння їй моральну шкоду.
Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода, крім іншого полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин.
За вимогами чинного процесуального законодавства, обставини зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди.
Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, що їх зазнала позивачка, втраченого часу на звернення до відповідача та страхової компанії з вимогою щодо виплати страхового відшкодування, а тому оцінює моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачкою не обґрунтовано на вимогах закону позовну вимогу щодо стягнення з відповідача понесених нею витрат на оздоровлення в розмірі 12339 грн. Натомість позивачка в своєму позові зазначає, що оскільки їй вчасно не було виплачено страхове відшкодування з вини відповідача вона була змушена за власні кошти придбавати путівки на оздоровлення, що в свою чергу їй також завдало моральних страждань. Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, як необґрунтованому на вимогах закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61,79, 88, 212 - 215, 223, 294 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України про стягнення коштів та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 3000 (три тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.
В решті вимог позов задоволенню не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: