Справа № 2-1974/11
06 квітня 2011 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді -Марцішевської О.М.
при секретарі -Снігурській Т.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Третя Черкаська державна нотаріальна контора, орган опіки і піклування Соснівського району м.Черкаси про визнання правочину, договору довічного утримання недійсним,
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те що, 20.05.2009р. її тітка по батьку ОСОБА_4, яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2, нотаріально посвідчила заповіт на користь її неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ОСОБА_4 померла 31.07.2010р., на момент смерті заповіт не був скасований. 06.08.2010р. ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 В ході оформлення спадщини з'ясувалось, що 17.03.2010року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка набула у власність належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язалась довічно утримувати ОСОБА_4 Вказує, що договір довічного утримання від 17.03.2010р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 має бути визнаний недійсним, оскільки порушує права неповнолітньої ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_4 Укладаючи договір від 17.03.2011р., ОСОБА_4 діяла без дозволу органу опіки і піклування, що свідчить про нікчемність правочину в силу ст.224 ЦК України. В даний час неповнолітня ОСОБА_2 позбавлена можливості отримувати освіту в м.Черкаси. Крім того вказували, що договір від 17.03.2010р. був укладений ОСОБА_4 на вкрай невигідних для нею умовах,внаслідок впливу тяжкої для неї обставини, оскільки за оскаржуваним договором відповідачка зобов'язувалась надавати утримання 600 грн. на місяць, 20 грн. на добу, що є нижчим від прожиткового мінімуму доходів громадян. За такі кошти повноцінне забезпечення людини не є можливим. Крім того невигідність умов випливає з того, що після укладення договору ОСОБА_4 прожила 4 місяці 14 днів, отримавши матеріальне забезпечення на суму 134 дні Х 20 грн. добових = 2680 грн., тоді як інвентарна вартість квартири складає 32797 грн., що більше ніж в 12 разів перевищує отримане забезпечення. Крім того, вказували, що оспорюваний правочин ОСОБА_4 вчинила внаслідок помилки, відповідач ввела останню в оману, так як ОСОБА_4 хворіла на трофічну виразку гомілки, відповідач запевнила останню про те, що вилікує її народними методами, однак ОСОБА_4 раптово померла від іншого захворювання. Відповідач налаштувала ОСОБА_4 проти позивачки, тому ОСОБА_4 з березня 2010 року перестала спілкуватись з сім'єю позивачки, відчиняти їм двері, приймати харчі, ліки, одежу, яку позивачка, її мати тривалий час їй надавали. ОСОБА_3 приховала від позивачки дату смерті ОСОБА_4, про що сім'я позивачки дізналась вже після похорон. Крім того, вказували, що оспорюваний правочин є фіктивним, так як був вчинений без наміру створення правових наслідків, при укладенні оспорюваного правочину волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним, не відповідало її внутрішній волі,оскільки остання була люблячою бабусею відносно ОСОБА_2 Просить суд визнати недійсним договір довічного утримання від 17.03.2010р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3
В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, просила суд розглянути справу в її відсутність, в позові відмовити.
Згідно наданого заперечення на позов, вказує, що ОСОБА_4 потребувала допомоги, яку її родичі не поспішали її надавати, тому зважаючи на таке відношення ОСОБА_4 в останній період втратила бажання спілкуватись з родичами, шукаючи допомоги деінде, зокрема у неї. Після її смерті родичі навіть не приїхали на похорони. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник органу опіки і піклування ОСОБА_6 підтримала позов, вказувала, що задоволення позову відповідає інтересам неповнолітньої ОСОБА_2
Представник Третьої Черкаської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши позивачку, її представника, свідків, медичних спеціалістів, експерта, дослідивши матеріли справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються цивільним законодавством.
20.05.2009р. ОСОБА_4 в Третій Черкаській державній нотаріальній конторі вчинила заповіт, в якому все належне їй майно на випадок смерті заповіла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Згідно історії хвороби № 15762 ОСОБА_4 мала захворювання трофічна виразка правої гомілки. З 03.11.2009р. по 09.11.2009р. перебувала на лікуванні в хірургічному відділенні Третьої міської лікарні.
17.03.2010р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, за яким відповідачка набула право власності на однокімнатну квартиру № 110 по вул.30 років Перемоги,м.Черкаси загальною площею 33,6 кв.м, належну ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 26.04.1994р., вартістю 32797 грн., та зобов'язалась довічно утримувати ОСОБА_4, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, та зберегти в її безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) визначена сторонами в сумі 600 грн. щомісячно. Правочин зареєстрований в державному реєстрі правочинів 17.03.2010р. № 8336782.
Відповідно до довідки П'ятої Черкаської міської поліклініки від 24.02.2011р. № 126 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, прож.м.Черкаси, АДРЕСА_2, наглядалась дільничним терапевтом з приводу ІХС, стенокардії, гіпертонічної хвороби ІІ ст.., хр.дисцеркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст.., трофічні язви нижніх кінцівок при ХВН ІІІ ст. Оглядалась дільничним лікарем 20.01.2010р., 16.03.2010р., 02.04.2010р., 03.04.2010р., 06.05.2010р., 09.07.2010р., 14.07.2010р., 19.07.2010р., 22.07.2010р. В 2010р. хворій призначалось обстеження та лікування, консультована кардіологом 15.01.2010р., хірургом 29.04.2010р., судинним хірургом 23.07.2010р. Хворій пропонувалась госпіталізація на 21.07.2010р. та 31.07.2010р., від яких вона відмовилась.
Медичні спеціалісти ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомили, що здійснювали медичний догляд за ОСОБА_4 як лікарі-терапевти, ОСОБА_4 страждала на серцево-судинні захворювання, підвищення тиску, трофічні виразки на ногах. Ознак психічного розладу не виявляла. Лікарів викликала додому. Щодо догляду за ОСОБА_4 знали, що їй допомагали родичі, також надавали допомогу працівники з соціальної служби допомоги. ОСОБА_7 вказувала, що ОСОБА_4 їй повідомляла, що домовилась про догляд з сусідкою, також вказувала на скрутний матеріальний стан свій та доглядальниці.
Згідно довідки УПФ в Соснівському районі м.Черкаси ОСОБА_4 була призначена пенсія 1072 грн., виплата пенсії здійснювалась через поштове відділення, з заявами про виплату пенсії іншим особам по дорученню ОСОБА_4 не зверталась.
ОСОБА_4 померла 31.07.2010 року у віці 75 років. Причиною смерті згідно актового запису по смерть та лікарського свідоцтва про смерть № 584 від 01.08.2010р., показів судового медичного експерта ОСОБА_9 є хронічна виразка шлунку з кровотечею.
06.08.2010р. ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 На момент відкриття спадщини за ОСОБА_4 на праві власності зареєстроване нерухоме майно відсутнє. Згідно спадкової справи після смерті ОСОБА_4 інші особи з заявами про прийняття спадщини не звертались.
Відповідно до ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона, відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме чи рухоме майном, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно ст.755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду за вимогою відчужувача, або третьої особи, на користь якої він укладений, у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від вини, або на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) є припиненим зі смертю відчужувача.
Загальними вимогами, додержання яких необхідно для чинності правочину згідно ст.203 ЦК України є 1)відповідність змісту правочину закону, інтересам держави та суспільства, 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, 3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній його волі, 4)правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, 4)правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, 5)правочин, який вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх неповнолітніх дітей.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3,5 та 6 статті 203 ЦК України.
Відповідно до ст.224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування (стаття 71 цього Кодексу) є нікчемним.
Згідно ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якості речі, що знижують її цінність. Помилка щодо мотивів вчинення правочину не має істотного значення, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.
Договір довічного утримання між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 17.03.2010р. нотаріально посвідчений державним нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори, в день укладення даний договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 17.03.2011р. о 14 год. 02 хв. № 8336782.
На момент підписання оспорюваного правочину ОСОБА_4 не була обмежена в дієздатності, в тексті договору сторони вказали, що повністю розуміють значення своїх дій, діють без будь-якого примусу, як фізичного чи морального, насильства чи погроз, що спростовує доводи позову про те, що волевиявлення ОСОБА_4 при укладанні правочину не було вільним.
Згідно пояснення лікаря ОСОБА_7 ОСОБА_4 їй повідомляла, що домовилась про догляд з сусідкою, що підтверджує, що це було свідоме рішення ОСОБА_4 За оспорюваним правочином відбувся перехід права власності на нерухоме майно, що спростовує його фіктивність.
Згідно умов даного договору сторони визначили вартість матеріального забезпечення в сумі 600 грн. щомісячно. Підписанням оспорюваного договору ОСОБА_4 погодилась з визначеною в ньому сумою щомісячного забезпечення з боку ОСОБА_3 Визначена оспорюваним правочином сума забезпечення в розмірі 600 грн. не була єдиним джерелом доходів ОСОБА_4, оскільки остання також отримувала пенсію в сумі 1072 грн. Крім того, як вказували медичні спеціалісти ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_4 також надавали допомогу працівники з соціальної служби допомоги.
Згідно пояснення лікаря ОСОБА_7 , ОСОБА_4 вказувала на скрутний матеріальний стан свій та своєї доглядальниці, разом з тим, відсутність звернення ОСОБА_4 за життя до суду з вимогою про розірвання оспорюваного договору з мотивів його невиконання чи неналежного виконання відповідачкою свідчить про те, що виконання відповідачкою договору ОСОБА_4 приймалось як належне, що спростовує доводи позову, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а також був укладений ОСОБА_4 на завідомо невигідних для останньої умовах, внаслідок помилки.
ОСОБА_4 не повідомила позивачку, її батьків про укладення оспорюваного договору, після його укладення оспорюваного правочину не зверталась за допомогою до позивачки чи членів її сім'ї, навпаки, як зазначала сама позивачка в позові та підтвердили свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 з березня 2010 року ОСОБА_4 перестала спілкуватись з сім'єю позивачки, відчиняти їм двері, приймати від них харчі, ліки, одежу.
Покази свідків суд вважає такими, що не підтверджують підстав недійсності оспорюваного правочину, оскільки свідки ОСОБА_10, ОСОБА_12 перебувають в родинних стосунках з позивачкою, їх покази та покази ОСОБА_11 стосуються відмови ОСОБА_12 в березні 2010 року пустити в квартиру ОСОБА_4, надання їй допомоги до укладення оспорюваного договору, свідок ОСОБА_13 дав покази про те, що в 2009 році ОСОБА_4 з матір'ю позивачки ОСОБА_12 з його допомогою їздили до цілителя для лікування ОСОБА_4 Свідок ОСОБА_14 дала покази про те, що приходила в гості до ОСОБА_4, однак відповідачку ніколи в квартирі не бачила, ОСОБА_4 не повідомляла їй про те, що її доглядає сусідка. Відмова ОСОБА_4 спілкуватись з родичами, неповідомлення їм про укладення оспорюваного договору не спростовує висновку про те, що остання мала достатній обсяг дієздатності для укладення оспорюваного правочину, розуміла його наслідки, за життя не ставила питання про його розірвання.
Що стосується тривалості виконання відповідачкою умов договору до дня смерті ОСОБА_4, це не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки на момент його укладення тривалість подальшого життя відчужувача не могла бути прогнозована.
Посилання позивачки на те, що ОСОБА_3 не повідомила ОСОБА_1 про смерть тітки не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки вказана обставина мала місце після смерті ОСОБА_4 та припинення в зв'язку з цим договору.
Доводи позивачки про те, що оспорюваний правочин порушує права неповнолітньої ОСОБА_2 суд вважає такими, що не обґрунтовують позовні вимоги, оскільки заповіт від 20.05.2009р., за яким ОСОБА_4 заповіла все майно, яке їй буде належати ОСОБА_2, не потягнув в момент його посвідчення виникнення у ОСОБА_2 права власності чи іншого права на належну ОСОБА_4 квартиру, за правовою природою заповіт не являється угодою, а є розпорядженням особи належним їй майном на випадок смерті (ст.1233 ЦК України), внаслідок вчинення заповіту не припиняється право власності заповідача на належне йому майно, останній за життя не може бути обмежений у праві розпорядження належним йому майном. Право спадкоємця за заповітом на спадщину може виникнути тільки після смерті заповідача на майно, яке належало останньому на момент смерті.
Оскільки за життя ОСОБА_4 неповнолітня ОСОБА_2 не набула жодних прав на квартиру № 110 по вул.42 м.Черкаси, ОСОБА_4 не була за законом чи договором зобов'язана утримувати неповнолітню ОСОБА_2, обов'язок утримання неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, укладення оспорюваного правочину не потребувало дозволу органу опіки і піклування в силу вимог ст.ст.71, 224 ЦК України.
З моменту смерті ОСОБА_4 31.07.2010р. оспорюваний договір є припиненим.
Оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об”єктивному їх дослідженні, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору довічного утримання від 17.03.2010р. недійсним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 71, 203, 215, 224, 229, 233, 744, 755 ЦК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину, договору довічного утримання недійсним.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.