"17" червня 2015 р. Справа № 908/300/15-г
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя
Гетьман Р.А., суддя Здоровко Л.М.,
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представника:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ", м. Маріуполь, (вх. 2406 З/2), на рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2015р. у справі № 908/300/15-г
за позовом Приватного науково-виробничого підприємства "МІКРОТЕХ", м. Харків,
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ", м. Маріуполь,
про стягнення 32815,06 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.03.2015р. (суддя Ярешко О.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ" на користь Приватного науково-виробничого підприємства "МІКРОТЕХ" суму боргу за договором - 31920 грн. 00 коп., 3% річних за час прострочення платежів у розмірі 78 грн. 70 коп. та 1781 грн. 55 коп. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за укладеними договором, тому до сплати підлягає сума основної заборгованості, 3% річних, у задоволенні вимоги щодо стягненні пені відмовлено, оскільки місцевий господарський суд дійшов, що стягненню підлягає штраф, який не просив стягнути позивач.
Публічне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2015р. у справі №908/300/15-г та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що на момент звернення до суду у позивача не були порушені його права, оскільки у відповідача не виникло зобов'язання по виконанню умов укладеного між сторонами договору в частині оплати отриманої продукції.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 7613 від 15.05.2015р.) просить відхилити апеляційну скаргу та рішення місцевого господарського суду залишити без змін та просить розглядати справу за відсутності представника позивача.
Розпорядженням секретаря другої судової палати від 18.05.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. та судді Шутенко І.А. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Пуль О.А., судді Шевель О.В.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. відкладено розгляд справи на 17.06.2015р.
Розпорядженням секретаря другої судової палати від 17.06.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А., судді Шевель О.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Гетьмана Р.А., судді Здоровко Л.М.
У судове засідання 17.06.2015р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
18.08.2014 р. ПНВП "МІКРОТЕХ" (постачальник, позивач) та ПАТ "МК "АЗОВСТАЛЬ" (покупець, відповідач у справі) укладено типовий договір № 089ЛМ-305/246 на придбання сировини, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів.
Згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п. 2.1 договору кількість, номенклатура ресурсів зазначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 5.2 договору визначено, що оплата за поставлені ресурси буде здійснюватися протягом строку, зазначеного в специфікації, який відліковується з моменту поставки ресурсів та надання документів, зазначених у п. 6.4 цього договору.
Пунктом 6.4 встановлено, що постачальник зобов'язаний надати покупцеві до початку приймання ресурсів оригінали наступних документів: рахунок на оплату ресурсів; транспортні та супровідні документи; сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником); пакувальні документи; сертифікат санітарно-гігієнічного висновку та сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках); акт приймання-передачі ресурсів (у 2-х екземплярах), оформлений зі сторони постачальника. Постачальник зобов'язаний надати покупцеві замовним листом або під розпис в отриманні податкову накладну на всю суму податкових зобов'язань, які виникли у постачальника, в день виникнення податкових зобов'язань з ПДВ.
Відповідно до п. п. 10.4, 10.5 договору цей договір набирає сили з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог засновницьких документів сторін у необхідності надання згоди на укладення органами управління сторін, які мають відповідні повноваження (за наявності таких вимог). Цей договір діє до 31 грудня 2015 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за цим договором.
На виконання вимог укладеного договору 18.08.2014р. сторонами підписано специфікацію № 1, пунктами 5, 7 якої погоджено строк оплати поставлених: 70% передоплати, 30% за фактом поставки протягом 10 календарних днів. Датою поставки вважається дата передачі Ресурсів представнику Покупця у відповідності до товаро-транспорної накладної або видаткової накладної з відміткою в товаро-транспортній або видатковій накладній.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції позивач виконав умови договору та специфікації № 1, а саме поставив відповідачу ресурси, які були обумовлені у договорі та специфікації, а відповідач прийняв дані ресурси на загальну суму 191520,00 грн. Про вищезазначене свідчить підписані обома сторонами без зауважень акт приймання-передачі №1 від 12.11.2014р., акт №2 приймання-передачі від 13.11.2014р. та видаткові накладні від 12.11.2014р. №2660 та від 13.11.2014р. 2680.
Однак, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати товару, у зв'язку чим позивач направив претензію від 15.12.2014р. відповідачу по сплаті заборгованості з пропозицією сплатити до 17.12.2014р., перерахувавши суму боргу на рахунок позивача.
Відповіді на дану претензію відповідач не надав. Позивач, вважаючи свої права порушеними звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення основної суми заборгованості з урахування інфляції, пені та 3% річних.
17.03.2015р. господарським судом першої інстанції прийнято рішення, яким задоволено частково позовні вимоги.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язанням, відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Як вбачається з матеріалів справи, постачальник виконав умови договору та специфікації № 1, а саме поставив відповідачу ресурси, які були обумовлені у договорі та специфікації, а відповідач прийняв дані ресурси на загальну суму 191520,00 грн.
Сторонами підписані акт приймання-передачі №1 від 12.11.2014р., акт №2 приймання-передачі від 13.11.2014р. та видаткові накладні від 12.11.2014р. №2660 та від 13.11.2014р. 2680, скріплені печаткою та підписами сторін, без зауважень та заперечень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, наявні у матеріалах справи видаткові накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.
У відповідності до 3.4 договору право власності на ресурси та ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів.
Таким чином, право власності на товар з моменту підписання акту приймання-передачі та видаткової накладної перейшло до відповідача.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів виконання пункту 6.4 договору поставки №089ЛМ-305/246 від 18.08.2014р. щодо вручення покупцю відповідного повного пакету документів колегія суддів зазначає наступне.
Сторони в розділі 6 договору погодили, що поставка в рамках договору здійснюється з додержанням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966р. № П-7 (надалі Інструкція П-7).
За вимогами пункту 14 Інструкції П-7 приймання продукції по якості та комплектності проводиться у точній відповідності із стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також супроводжувальним документам, які підтверджують якість та комплектність поставленої продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення щодо якості, рахунок-фактура, специфікація та інше). Відсутність зазначених супроводжувальних документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість та комплектність поставленої продукції та в акті зазначається які документи відсутні.
Отже, не складення відповідачем за відповідними поставками згідно вимог Інструкції П-7 акту про відсутність будь-яких документів в пакеті товаросупроводжувальних документів є підтвердженням надання позивачем всіх необхідних документів.
Відповідно до пункту 6.5 договору покупець вправі відмовитись від приймання поставленого обладнання до надання документів, зазначених в пункті 6.4 договору.
Статтею 666 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Проте, відповідач не надав доказів здійснення дій, передбачених зазначеною нормою права або умовами договору, і цьому господарським судом першої інстанції поряд з іншими обставинами та доказами надано вірну оцінку виконання позивачем умов договору.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що всі документи, визначені договором, були надані позивачем; доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляд справи.
З вищевикладеного вбачається, що відповідач не надав доказів на підтвердження обставин, про які зазначає та не довів факту порушення постачальником (позивачем по справі) строків передачі товаросупроводжувальних документів.
Відповідачем зобов'язання щодо оплати товару у обумовлений договором термін не виконані, що свідчить про порушення відповідачем умов пункту 5.2 договору. Відповідач не надав суду доказів сплати боргу позивачу.
Отже, вимоги в частині стягнення боргу в сумі 31920,00грн. колегія суддів вважає обґрунтованими.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором від 18.08.2014р. №089ЛМ-305/246 в розмірі 209,88 грн.
Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 7.2. договору, в якому сторони визначили, що у разі порушення більше ніж на 30 календарних днів строку сплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді.
Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки, розмір пені встановлений договором, а саме 0,04%, що на час виникнення заборгованості не є більшою за подвійну облікову ставку НБУ, таким чином покупець повинен сплатити на користь постачальника (позивача) за прострочку виконання зобов'язання пеню в розмірі 0,04%.
Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів встановила, що розрахункова сума пені складає 395,81 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Однак, як вбачається з матеріалів справи такого клопотання сторони не подавали, позивач в позові просить стягнути суму в розмірі 209,88 грн. Таким чином апеляційний господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог.
Отже, до стягнення підлягає сума коштів, визначених у позовній заяві, а саме 209,88 грн.
Таким чином, вимога позивача щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання підлягає задоволенню. Отже, висновки рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені є не обґрунтованими та не відповідають матеріалам справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 78,70 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором від 18.08.2014р. №089ЛМ-305/246.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, позивач з метою захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів, належних до сплати кредиторові, правомірно просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги по стягненню 3% річних на користь позивача.
Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача інфляційних втрат з огляду на наступне.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав розрахунок інфляції, що складає 606,48 грн., отже, основна заборгованість з урахуванням інфляції відповідача перед позивачем складає 32526,48 грн.
Колегія суддів вважає даний розрахунок обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню, рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу з урахуванням інфляції підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не погоджується частково з висновками суду першої інстанції, а саме вважає за правомірне задоволення позовної заяви.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.
Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1. ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки заявлена в позові сума боргу задоволена повністю, тому сплата судового збору за подання позовної заяви в сумі 1827,0 грн. покладається на відповідача.
У зв'язку з вищевикладеним, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ" задовольнити частково, рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2015р. у справі № 908/300/15-г скасувати в частині відмови у стягнені інфляційних втрат у розмірі 606,48 грн. та пені у розмір 209,88 грн., та задовольнити в цій частині позовні вимоги, в іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.2 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ", м. Маріуполь, задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2015р. у справі № 908/300/15-г в частині відмови у задоволенні позову про стягнення суми боргу з урахування інфляції у сумі 32526,48 грн. та пені у сумі 209,88 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "АЗОВСТАЛЬ" (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, код ЄДР 00191158) на користь Приватного науково-виробничого підприємства "МІКРОТЕХ" (юридична адреса: 61004, м. Харків, вул. Селянська, буд. 34а, кв. 34; адреса для поштової кореспонденції: 61050, м. Харків, вул. Руставелі, буд. 39, код ЄДР 30291682) суму боргу з урахуванням інфляції у сумі 32526,48 грн. та пені у сумі 209,88 грн., 1827,00грн.судового збору за подання позовної заяви.
В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2015р. у справі № 908/300/15-г в залишити без змін.
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 18.06.2015р.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя Л.М. Здоровко