Справа № 22-ц/796/8292/2015 Головуючий у 1-й інстанції Чередніченко Н.П.
Доповідач Кравець В.А.
17 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого Кравець В.А.,
суддів Семенюк Т.А., Шиманського В.Й.
за участю секретаря Круглика В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Діамант банк» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину,
У лютому 2015 рокупредставник позивача звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив застосувати наслідки недійсності укладеного між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 Договору про виплату винагороди від 12.07.2013р. б/н та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Діамантбанк» отримані за цим договором грошові кошти в сумі 12 000 000,00 грн. та вирішити питання судових витрат.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що укладений між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 договір про виплату винагороди від 12.07.2013 року б/н визнаний недійсним рішенням суду, яке набрало законної сили, а відтак згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України такий договір не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року позов задоволено.
Застосовано наслідки недійсності укладеного між Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» та ОСОБА_1 Договору про виплату винагороди від 12.07.2013 року б/н та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» отримані за цим договором грошові кошти в сумі 12 000 000,00 грн. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує на те, що кошти, перераховані ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1, згідно ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» є заробітною платою, а тому не можуть бути повернуті в порядку реституції в силу ст. 1215 Глави 83 ЦК України.
Зазначила, що кошти, вимогу про повернення яких задоволено судом, перераховані не на підставі договору про виплату винагороди, а на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та не скасовано і не змінено в установленому законом порядку.
Крім того, невиконаний правочин, є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216, п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9).
Вважає, що рішення суду про стягнення винагороди на користь ОСОБА_1 не ґрунтувалося на договорі, визнаному недійсним.
В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_1 скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача ПАТ «Діамантбанк» - Агафонов А.В. проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Задовольняючи позов, суд виходив з його доведеності та обґрунтованості.
Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Судом встановлено, що 12.07.2013 року між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про виплату винагороди б/н, згідно до умов якого ПАТ «Діамантбанк» взяло на себе зобов'язання сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12 000 000,00 грн. за роботу на посаді Голови Правління ПАТ «Діамантбанк».
Згідно п.2 цього Договору частина винагороди в сумі 5 648 405,89 грн. виплачується готівкою в день звільнення ОСОБА_1, a саме 12.07.2013 року. Інша частина винагороди в сумі 6 351 594,11 грн. виплачується ОСОБА_1 готівкою на першу його вимогу(а.с.9).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.10.2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Діамантбанк» задоволено частково, зобов'язано ПАТ «Діамантбанк» повернути ОСОБА_1 трудову книжку та стягнуто з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12 003 654,00 грн. (а.с.10-15).
Ухвалою від 17.11.2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Діамант6анк».(а.с.20-21)
27.11.2014 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 45639519 з метою примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2014 року в частині стягнення з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 12 003 654,00 грн. (a.c.22)
28.11.2014 року ПАТ «Діамантбанк», керуючись положеннями ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», самостійно та у строк, передбачений Законом для добровільного виконання, виконало рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2014 року шляхом перерахування коштів у сумі 12 003 654,00 грн. на особовий рахунок ОСОБА_1 у ПАТ «Діамантбанк» № НОМЕР_1, що підтверджується платіжним дорученням № 1040_21 від 28.11.2014р., випискою з особового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 відкритого у ПАТ «Діамантбанк» (а.с.23), довідкою ПАТ «Діамантбанк» № 1453/25.2/1-02 від 10.02.2015р. за підписом Першого заступника Голови Правління та головного бухгалтера(а.с.25).
11.07.2014 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позовну заяву ПАТ «Діамантбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволено. Договір про виплату винагороди від 12.07.2013р., укладений між ПАТ «Діамантбанк», в особі Голови Спостережної ради ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_4 та ОСОБА_1, визнаний недійсним. Позовну заяву ОСОБА_5 до ПАТ «Діамантбанк», ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 суму у розмірі 12 000 000,00 грн. (а.с.26-31)
23.10.2014 року рішенням Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 задоволено частково, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11.07.2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ «Діамантбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та у задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Діамантбанк», ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків відмовлено. (a.c.32-36)
04.02.2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «Діамантбанк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Діамантбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України скасовано, залишено в силі в цій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 11.07.2014 року. В іншій частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2014 року залишено без змін.(а.с.52-58)
Так, вказаним судовим рішенням було встановлено невідповідність укладеного між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 договору про виплату винагороди від 12.07.2013 року положенням та вимогам ч.5 ст. 58,ч. 4 ст. 64 Закону України «Про акціонерні товариства», ст.5 Закону України «Про оплату праці», оскільки така винагорода виплачується посадовим особам органів акціонерного товариства на умовах, передбачених трудовим договором (контрактом).
Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Оскільки недійсність Договору про виплату винагороди була встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, то вірним є висновок суду, що перераховані ПАТ «Діамантбанк» кошти у сумі 12 000 000,00 грн. повинні бути повернуті позивачу.
Аналогічна правова позиція висловлена Постановою Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-164цс14.
Твердження апелянта про те, що кошти, перераховані ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 згідно ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» є заробітною платою, а тому не можуть бути повернуті в порядку реституції в силу ст. 1215 Глави 83 ЦК України є безпідставними, оскільки у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Отже, оскільки між сторонами по справі існували договірні відносини, застосовування глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України є неможливим.
Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 року встановлено, що грошові кошти, виплачені відповідачу по справі, не є винагородою.
Аналогічна правова позиція висловлена Постановою Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі №6-88цс13.
Посилання представника ОСОБА_1 на те, що повернення коштів може здійснюватись в порядку, передбаченому для повороту виконання рішення , відповідно до ст.ст. 380-382 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки в даному випадку не підлягає застосуванню ст. 380 ЦПК України у якості правової підстави для здійснення повороту виконання рішення суду, так як реституція може бути окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий Судді