справа № 815/6718/14
08 червня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Стеценко О.О.
судді - Катаєвої Е.В.
судді - Андрухіва В.В.
за участю секретаря - Рубан Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ОСОБА_2 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, або Відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України № 604-14 від 03.11.2014 року про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що він є громадянином ОСОБА_3. В 2013 році Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, проте рішенням ДМС України № 604-14 від 03.11.2014 року Позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач був змушений покинути країну походження у зв'язку із обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідування через опозиційну діяльність його батька та опозиційну до політики чинного уряду діяльність самого Позивача, а тому рішення Відповідача вважає неправомірним та необґрунтованим, а фактичний розгляд заяви Позивача здійснений Відповідачем поверхнево без дослідження всіх важливих обставин країни походження Позивача.
Позивач до судового засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.47).
Представник Відповідача до судового засідання не з'явилась, надала суду клопотання про розгляд справи уїї відсутність, в якому також просила відмовити в задоволення адміністративного позову з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов. (а.с.48).
В письмових запереченнях Представник Відповідача зазначив, що рішення ДМС України прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим, заява Позивача не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що не має підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Так, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена Позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками, а основною причиною виїзду Позивача з країни громадського походження є не особисте переслідування, а бажання здобути вищу освіту на території України. Крім зазначеного, членство Позивача в політичній організації «Справедливість та рівність Судану», на думку працівників органу міграційної служби, є сумнівним,а переслідування Позивача на політичному підгорнуті не вважається правдоподібним, а відтак Відповідач вважає, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 1 ст. 41 КАС України, не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу Позивача, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3, за національністю суданець, за віросповіданням мусульманин.
21.10.2012 року Позивач покинув країну походження прямим авіарейсом до Єгипту, де знаходився більше двох місяців. 30.12.2012 року вилетів з Єгипту авіарейсом м. Каїр (Єгипет) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна). З Києва прибув до м. Одеси.
22.07.2012 року Позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 62-64).
За результатами розгляду документів, щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок № 2013OD0241 від 15.08.2014 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений висновок обґрунтований тим, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, елемент переслідування іноземця місцевими бандитами вважається перебільшеним та не вбачається правдоподібним і в такому випадку не може бути розглянутим в якості причини звернення заявника за захистом на території України. Працівниками органу міграційної служби встановлено, що особа не потрапляє під категорію виключення згідно ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" через відсутність інформації щодо його причетності до вчинення злочину проти миру або особо тяжкого злочину, вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН тощо. Заявник також не був визнаний біженцем в іншій країні та не перебував в третій безпечній країні до виїзду в Україну. Крім того, у висновку також зазначено, що аналізом особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду Позивача з Судану з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності Позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за наступними ознаками: расова належність; віросповідання; національність; громадянство чи підданство; відношення до певної соціальної групи; політичні переконання. Відтак, немає підстав вважати, що Позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності (а.с 103-111).
Рішенням ДМС України № 604-14 від 03.11.2014 був підтриманий висновок № № 2013OD0241 від 15.08.2014 року та Позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відмовлено (а.с.59).
На підставі вказаного рішення, ГУ ДМС України в Одеській області, 20.11.2014 року вручено Позивачу ОСОБА_4 № 78 від 12.11.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 58).
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ від 08.07.2011 року (надалі - Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ст.6 Закону № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч.1. ст.1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 10 Закону № 3671 встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі, якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Водночас, в обґрунтування позовних вимог Позивачем в тому числі вказувалось на поверхневий розгляд питання щодо надання йому статусу біженця та невжиття всіх необхідних заходів для встановлення обставин на які він посилався у відповідній заяві.
Такі доводи в повній мірі спростовуються матеріалами судової справи, зокрема наявною копією особової справи Позивача, що була надана Відповідачем.
15.08.2014 року за результатами вивчення матеріалів особової справи Позивача ГУ ДМС України в Одеській області було складено вмотивований висновок щодо відсутності відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671 обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якого встановлено, що загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, передбачених п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону обставин, у тому числі тих, що вказав Позивач.
Надаючи оцінку зазначеним доводам Позивача, суд зазначає про те, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, позицією ООН “Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців” факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, позивач не надав, та таких, що заслуговують на увагу, пояснень не навів.
Крім того, ОСОБА_5 Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту” № 8043/04 від 27.04.2004 року містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
Як встановлено судом, Позивачем не було надано до ГУ ДМСУ в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань.
Суд не приймає до уваги посилання Позивача, як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві, у зв'язку з тим, що зазначені ним обставин щодо підстав виїзду з країни походження є сумнівними. З аналізу особової справи та свідчень Позивача встановлено, що будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань Позивач взагалі не отримував.
Також, суд вважає безпідставним посилання Позивача на ситуацію в країні походження в кореспонденції із ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в даному випадку судом не вирішується питання про видворення іноземця, а надається оцінка рішенню Державної міграційної служби України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке з огляду на відсутність мінімальних стандартів для кваліфікації заявника як біженця або як особи, що потребує міжнародного захисту, судом оцінюється як обґрунтоване.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав Позивач до органів міграції є логічно непослідовною, та не викликає довіри, а дійсною причиною виїзду Позивача із країни походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця.
Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що останній діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 41, 86, 94, 159-163 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 604-14 від 03.11.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем - відмовити.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Стеценко О.О.
Суддя Катаєва Е.В.
Суддя Андрухів В.В.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 604-14 від 03.11.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем - відмовити.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
15 червня 2015 року.