02 червня 2015 року м. Київ К/800/28354/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
при секретарі Калініні О.С.
за участю представника позивача - Проскурівської К.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014
та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2014
у справі № 822/392/14
за позовом Державного підприємства «Новатор»
до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Державне підприємство «Новатор» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 25.01.2014 № 00003722005/67, № 0000382205/66 та № 0000392205/65.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки вона є безпідставною, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ДП «Новатор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт № 5313/22-25-22-05/22987900 від 27.12.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.8 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 853 478 грн.; п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 232 173 грн., в т.ч.: за листопад 2011 року в сумі 230 688 грн., за лютий 2012 року в сумі 1 485 грн. та завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 412 912 грн. за січень - листопад 2012 року.
На підставі результатів проведеної перевірки, 25.01.2014 відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:
- № 0000372205/67 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 065 506 грн., в т.ч.: 853 478 грн. основного платежу та 212 028 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000382205/66 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 348 260 грн., в т.ч.: 232 173 грн. основного платежу та 116 087 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000392205/65 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 413 612 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 206 806 грн.
Висновок про порушення, зафіксовані в акті перевірки, здійснено на підставі доводів про завищення підприємством витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за рахунок безпідставного віднесення до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та не пов'язаних з веденням господарської діяльності підприємства по взаємовідносинах з такими суб'єктами господарювання: ТОВ «Радаравіасинтез», ТОВ «Євроком-Компонентс», ТОВ «Компанія «Інтер-Пласт», ТОВ «Радіокомпонентс», ТОВ ПМП «Промснаб», ТОВ «Запоріжметал Холдинг», ТОВ «Наватра», ФОП ОСОБА_3
В підтвердження реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Радаравіасинтез», ТОВ «Євроком Компонент», ТОВ «Компанія «Інтер-Пласт», ТОВ «Радіокомпонентс», ТОВ ПМП «Промснаб», ТОВ «Запоріжметалхолдінг», ТОВ «Новатра», ФОП ОСОБА_3 позивачем надані копії укладених договорів, акти приймання будівельних робіт, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, сертифікати якості, подорожні листи.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Висновки податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ґрунтуються виключно на висновках актів перевірки його контрагентів, що не є підтвердженням недобросовісності позивача як платника податків, оскільки податковим законодавством не покладено обов'язку на платника перевіряти відповідність законодавству статусу контрагентів та встановлено індивідуальну відповідальність кожного платника податків за порушення правил ведення податкового обліку.
Враховуючи, що судами при дослідженні факту здійснення господарської операції позивача оцінювались відносини безпосередньо між учасниками операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосередніми контрагентами, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про реальність операцій позивача щодо придбання матеріальних цінностей, оскільки ці операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою їх придбання було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток є безпідставним.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України).
Відповідно до абз. 1, 2 п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Радаравіасинтез», ТОВ «Євроком Компонент», ТОВ «Компанія «Інтер-Пласт», ТОВ «Радіокомпонентс», ТОВ ПМП «Промснаб», ТОВ «Запоріжметалхолдінг», ТОВ «Новатра», ФОП ОСОБА_3, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2011 року, лютий 2012 року та формування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень - листопад 2012 року та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами.
Крім того, посилання податкового органу на окремі недоліки заповнення товарно-транспортних накладних не можуть слугувати перешкодою для формування податкового кредиту платника податку - покупця за наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарських операцій.
За наведених обставин, відсутності порушень норм матеріального і процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014 та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний