28 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 2а/489/231/2013
Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Рум'янцева Н.О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Єщенка О.В.,
суддів - Димерлія О.О.
- Романішина В.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва та ОСОБА_2 на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.06.2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва, Миколаївської обласної державної адміністрації, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень, -
В червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Миколаївської обласної державної адміністрації, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень щодо оскарження дій та бездіяльності посадових та службових осіб місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх протиправних дій та бездіяльності з виконання законів України та винесення протиправних рішень, а саме: рішення Миколаївської облдержадміністрації, наданих за листами № К-7-11 від 06.01.20І1р., № К-2067/2-10 від 12.10.2010р., № К-2067-10 від 27.08.2010р., № К-1829/2-08 від 09.06.2008р., № К-2507-09 від 20.01.2010р., № К-1129/3-08к від 24.07.2008р.; рішення Виконавчого комітету ММР за листами № 19 к від 15.02.2011р., № 110-1/4 від 04.02.2011р., № к-2889-2/ц-10 та к-2067/2-10 від 12.10.2010р., № к-2889-1/ц-10 та к-2067/10 від 13.09.2010р.
В квітні 2012р. позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати уповноважений орган сплатити разову щорічну допомогу позивачу як інваліду війни III групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком за 2011р. у розмірі 6337,00 грн.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.06.2013 року позов задоволено частково. Зобов'язано Департамент праці та соціального захисту населення м. Миколаєва вчинити дії щодо перерахунку відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551 належної позивачу до виплати разової грошової допомоги щорічно до 05 травня як інваліду війни за 2011 рік з розрахунку 7 мінімальних пенсій за віком виходячи виключно із законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком та провести відповідно зазначеного перерахунку виплату вказаної грошової допомоги з урахуванням фактично сплаченої суми. В задоволенні позовних вимог до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Миколаївської обласної державної адміністрації відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Департамент праці та соціального захисту населення м. Миколаєва та ОСОБА_2 в апеляційних скаргах зазначають про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянти вважають, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановленій законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності III групи внаслідок травми, отриманої при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.
Згідно Листа Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці та соціального захисту населення від 15.02.2011р. № 19-К ОСОБА_2 включено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, в Управлінні соціальних виплат і компенсацій Центрального району, як інваліда війни 3 групи відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2007р. № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги». Він має право на пільги відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також він користується 100% знижкою плати за користування житлом, послугами газопостачання, електропостачання у межах середніх норм споживання та 50% знижкою плати за користування телефоном.
Вирішуючи позовні вимоги щодо сплати разової щорічної допомоги позивачу як інваліду війни III групи, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, в 2011 році позивачу виплачена грошова допомога передбачена нормами статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2011 року №341 «Про розміри грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 510 грн.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Згідно вимог статті 17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Частиною 4 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", обов'язок визначення розміру щорічної разової грошової допомоги покладено на Кабінет Міністрів України у межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Разом із тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за №10-рп/2008 вказані положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" визнані неконституційними.
Відповідно до статті 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, після 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була чинною, не була скасована та не зупинялася, щорічна разова грошова допомога до 5 травня повинна виплачуватися органом праці та соціального захисту населення у розмірах, встановлених цією статтею у редакції від 09 липня 2007 року.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2011 року № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою визначений розмір виплат разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку разової грошової допомоги, слід керуватися Законом (Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), а не підзаконним нормативно-правовим актом (Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року № 341).
Крім того, безпідставними є посилання Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Так, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет " на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань Тому у позивача є право на отримання грошового забезпечення, яке не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Разом з тим ОСОБА_2 посилається в своїй апеляційній скарзі на те, що суд помилково та порушуючи норми процесуального права не вказав розрахунки заборгованості виплат та суми самого боргу з боку відповідача. З даною позицією судова колегія погодитись не може, оскільки відповідно до положень статей 21, 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Тому суд першої інстанції встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, повинен був визнати такі дії незаконними та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про нарахування та виплату конкретних сум.
Згідно статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянтів, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянтів.
Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.06.2013 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: суддя О.В.Єщенко
суддя О.О.Димерлій
суддя В.Л.Романішин