08 червня 2015 р. Справа № 876/1306/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 12.01.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сокальської міської ради Львівської області третіх осіб Відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Сокальської районної державної адміністрації, відділу Держземагенства у Сокальському районі про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення Сокальської міської ради №270 від 30.11.2007 року, зобов'язати передати їй у власність для обслуговування житлового будинку №3 по вул. Тартаківська в м. Сокаль земельну ділянку, площею 90 м. кв., яка розташована зі східної сторони даного будинку.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 12.01.2015 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі, покликаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що подана скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 має на праві приватної власності 39/100 будинку по вул. Тартаківській 3 в м.Сокаль, користується наданою її земельною ділянкою, також неодноразово зверталася до міської ради з проханням передати їй у власність спірну земельну ділянку. Рішенням від 30.11.2007 року Сокальська міська рада відмовила позивачу в заяві передати у власність земельну ділянку в розмірі 90 м. кв. зі східної сторони будинку для його обслуговування та дотримання в належному стані.
У січні 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Сокальської міської ради Львівської області про визнання незаконним і скасування рішення №270 від 30.11.2007 р., яким відмовлено позивачці у долучені земельної ділянки площею 90 м. кв. із східної сторони будинку №3 по вул. Тартаківській та зобов'язати передати у приватну власність вказану земельну ділянку пл. 90 кв. м. для обслуговування будинку зі східної сторони.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 24 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року, позов про визнання рішення від 30.11.2007 року №270 незаконним та передачу у власність земельної ділянки задоволений. В рішенні зазначено - Сокальській міській раді долучити ОСОБА_2 у приватну власність до земельної ділянки згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 27.09.1999 року для обслуговування власної частини будинку №3 по вул. Тартаківській в м. Сокалі земельну ділянку зі східної сторони будинку в розмірі 99,905 кв. м. згідно вимірів по плану Червоноградського міжрайонного бюро технічної інвентаризації.
Однак ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2012 року касаційну скаргу Сокальської міської ради Львівської області задоволено частково, постанову Сокальського районного суду Львівської області від 24.03.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Спірна земельна ділянка, розташована зі східної сторони будинку, потрібна позивачці для обслуговування своєї частини будинку, а також у зв'язку з тим, що внаслідок недбалості Сокальської міської ради Львівської області та комунальних служб, будинок руйнується, стіна пошкоджена грибком, що підтверджується висновком №2312 судової інженерно-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.01.2014 року.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та відповідно до п. 36 ст. 26, ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішується виключно на пленарних засіданнях міської ради та виключно компетенцією селищних та міських рад є врегулювання земельних правовідносин, зокрема, до яких відноситься надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.
Так, відповідно до положень Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій», рішення відповідних рад щодо надання земельних ділянок приймаються на підставі розроблених проектів відведення земельних ділянок. Необхідність розробки та затвердження таких проектів обумовлена приписами ст. 50 Закону України «Про землеустрій». Документація із землеустрою визначається як затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Частиною першою статті 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частиною сьомою вказаної статті ЗК України встановлено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини десята, одинадцята статті 118 ЗК України).
Колегія суддів враховуючи матеріали справи дійшла висновку, що оскільки вищевказана документація та вказаний порядок сторонами не був дотриманий, чим порушено норми Земельного Кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування», а тому Сколівська міська рада прийняла законне рішення, адже позивачка не надала достатніх доказів порушеного її права, також як зазначив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.03.2012 року позивачкою не встановлено і не додано обґрунтування вказаного розміру земельної ділянки та відповідні підземні та повітряні комунікації, які проходять на спірній ділянці.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з врахуванням аналізу поданої апеляційної скарги та її доводами, які спростовані матеріалами справи, колегія суддів вирішила, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 12.01.2015 року у справі № 1321/1347/2014 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.
Головуючий Н.В. Ільчишин
Судді М.А. Пліш
Т.І. Шинкар
Повний текст ухвали виготовлено 10.06.2015 року