08 червня 2015 року Справа № 876/8930/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 - директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 - директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправною та часткове скасування вимоги -
ОСОБА_1 - директор Територіального центру соціального облслуговування (надання соціальних послуг) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправною та часткове скасування вимоги Контрольно - ревізійного відділу в Іршавському районі.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що вимога відповідача містить в собі зобов'язання, які безпосередньо не стосуються особи позивача, оскільки позивача не зобов'язано оскаржуваною вимогою здійснити відшкодування за власні кошти.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого зроблено висновок, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що Контрольно-ревізійним відділенням в Іршавському районі на виконання п. 2.1 Плану роботи на IV квартал 2010 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян за період з 01 вересня 2009 року по 30 вересня 2010 року.
В ході даної ревізії встановлено, зокрема порушення п. 1, п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та п. 4, 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, внаслідок одночасної оплати за одні і ті ж робочі дні за період з 01 вересня 2009 року по 31 серпня 2009 року допущено переплату заробітної плати директору ОСОБА_1 в сумі 6393,57 грн, про що складено акт № 07-18/79 від 29 листопада 2010 року.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено вимогу про усунення недоліків та порушень від 10 грудня 2010 року за № 07-11/963, часткове оскарження якої і стало предметом розгляду даної справи.
Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.
Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішеннями Верховного Суду України, зокрема, з постановами від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14, від 13 травня 2014 року у справі № 21-89а14.
Відповідно до вимог ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
У відповідності до ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, але з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, мотивувальну частину даної постанови слід змінити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України слід стягнути з ОСОБА_1 36,54 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 158-163, 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) - задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 року в справі № 2а-0770/156/11 змінити в частині мотивів відмови в задоволенні адміністративного позову, а в решті - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 36 (тридцять шість) грн 54 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.П. Сапіга
Судді Н.Г. Левицька
І.М. Обрізко