Справа: № 810/6584/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
10 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року по справі за позовом Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» до Вишгородської об'єднаної державної фінансової інспекції в Київській області про визнання неправомірними та скасування пунктів вимоги, -
ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної фінансової інспекції в Київській області про визнання неправомірними і скасування пунктів 2, 3, 5 вимоги від 29.10.2014 року № 17-16/3343 «Про усунення виявлених ревізією Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» порушень законодавства з фінансових питань».
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державна фінансова інспекція в Київській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність судового рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання п. 6.4.5.1 плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в Київській області на II квартал 2014 року, відповідно до звернення Управління ГУ МВС України в Київській області від 13.03.2013 № 562 та на підставі направлень на проведення ревізії від 26.06.2014 № 254-255 та від 04.08.2014 № 282, виданих начальником Вишгородської об'єднаної державної фінансової інспекції в Київській області, з 26.06.2014 по 18.09.2014 ревізійною групою Інспекції проведено ревізію фінансово-господарської діяльності в ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» за період з 01.01.2012 по 01.07.2014, за результатами якої складено акт ревізії від 25.09.2014 року № 17-31/25. За результатами розгляду заперечень висновки даного акту залишені без змін.
На підставі акту ревізії відповідачем прийнято вимогу від 29.10.2014 №17-16/3343 «Про усунення виявлених ревізією Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» порушень законодавства з фінансових питань», спірними пунктами 2, 3 та 5 якої зазначено:
пункт 2 - відшкодувати витрати на оплату праці, проведені з порушенням чинного законодавства, що призвели до втрат фінансових ресурсів (коштів державного бюджету), у встановленому законодавством порядку в сумі 138087,57 грн., а саме:
- зайво нарахована та виплачена доплата за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт - 97318,82 грн.;
- зайво нарахована та виплачена доплата за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника - 3617,27 грн.;
- зайво сплачений єдиний соціальний внесок по незаконно виплачених сумах з оплати праці 37151,48 грн. (35818,92 грн. + 1332,56 грн.);
пункт 3 - укласти договори з юридичними особами на санітарно-гігієнічне обслуговування та відобразити в обліку дебіторську заборгованість за недоотримані доходи на загальну суму 30290,30 грн. Провести претензійно-позовну роботу з корпорацією «Укртрансбуд», Дочірнім підприємством «Ютем-Інжиніринг», ПАТ «Південнотеплоенергомонтаж», ТОВ «Буденергомонтаж» щодо стягнення коштів за послуги, які надаються на платній основі, в сумі 30290,30 грн.;
пункт 5 - відобразити в обліку дебіторську заборгованість за 2-ДПРЗ м. Чорнобиль ГУ ДСНС України у Київській області та ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» щодо яких здійснені безпідставні витрати бюджетних коштів за надані послуги автотранспорту та послуги з організації лікувально-профілактичного харчування на суму 2 986 478,98 грн. Провести претензійно-позовну роботу з контрагентами щодо відшкодування коштів.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірних пунктів вимоги, судова колегія виїходить з наступного.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні врегульовані Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».
За ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» лише законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Таким чином, вимоги щодо усунення наслідків порушення законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, викладені у вимозі, повинні відповідати передбаченим законом способам захисту порушених інтересів держави.
Колегія суддів знаходить за необхідне розглянути питання щодо правоімрності кожного спірного пункту вимоги окремр.
1. Що стосується п. 2 спірної вимоги:
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 4 п. 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011).
Пункт 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» закріплює право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно п. 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Аналіз наведених норм вказує на те, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Таким чином, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
В даному спорі Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії підприємства. При цьому спірна вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.01.2015 року у справі № 21-603а14.
Наведене вище вказує на протиправність спірного пункту 2 вимоги відповідача, яким позивача зобов'язано відшкодувати витрати на оплату праці, а тому вказаний пункт підлягає скасуванню.
2. Що стосується п. 3 спірної вимоги:
Законом України № 80/98-ВР від 04.02.1998 ратифіковано Рамкову угоду між Україною та Європейським Банком Реконструкції та Розвитку стосовно діяльності Чорнобильського Фонду «Укриття» в Україні, відповідно до пункту «а» розділу 4 якої Україна гарантуватиме повне і своєчасне виконання Реципієнтом (Чорнобильська атомна електростанція) та АЯР (Адміністрація ядерного регулювання) їх відповідних обов'язків, які викладені в Угодах про надання Грантів.
За приписами пункту «с» розділу 1 вказаної Рамкової угоди Гранти будуть надані Чорнобильській атомній електростанції (Реципієнт). Крім того, Грант може бути доступним з боку Банку безпосередньо для Адміністрації ядерного регулювання (АЯР) в тій мірі, в якій вона бере участь в роботі по впровадженню ПЗУ (План здійснення заходів на об'єкті "Укриття").
Пунктом «с» розділу 4 Рамкової угоди визначено, що Україна вживатиме всіх необхідних заходів для впровадження Всеохоплюючої програми, спрямованої на підтримку рішення України про закриття Чорнобильської атомної електростанції до 2000 року у відповідності до Меморандуму про взаєморозуміння від 20 грудня 1995 року, підписаного відповідними Урядами країн Великої Сімки і Комісією Європейських співтовариств та Урядом України.
Відповідно до Всеохоплюючої програми України та «Великої сімки» для підтримки закриття Чорнобильської АЕС, затвердженої Меморандумом про взаєморозуміння між Урядом України і Урядами країн «Великої сімки» та Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС, Перетворення об'єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему є одним із пріоритетних напрямів діяльності Програми.
Отже, Чорнобильська атомна електростанція визначена реципієнтом для отримання грантів від Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.
Згідно з п. 2.1 Статуту позивача підприємство створено з метою забезпечення ефективності виконання робіт із зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну зону, а згідно з підпунктом 2.2.1 Статуту одним із предметів діяльності Підприємства є організація санітарно-перепускного режиму, дезактивація спецодягу і засобів індивідуального захисту.
З метою виключення перенесення радіоактивних речовин із зони суворого режиму в зону вільного режиму, в зону відчуження та за її межі, на території ЧАЕС, відповідно до вимог пункту 3.3 Правил радіаційної безпеки при проведенні робіт у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.04.2008 № 179/276, встановлений санітарно-пропускний режим.
Пересування на усі об'єкти, розташовані на території, яка закріплена за підрозділами ЧАЕС в зоні відселення і назад, здійснюється тільки через санпропускник "Семіходи".
Сторонами не заперечувався той факт, що до організації санітарно-перепускного режиму входить і надання шаф для переодягання.
Наявність порушень з боку підприємства апеллянт пояснює тим, що протягом періоду з 14.09.2012 по 31.03.2014 персонал трьох суб'єктів господарювання (корпорації «Укртрансбуд», Дочірнього підприємства «Ютем-Інжиніринг» ПАТ «Південно-теплоенергомонтаж», ТОВ «Буденергомонтаж») безкоштовно забезпечувався шафами для перевдягання. При цьому, позивачем договори на надання шаф для переодягання в санпропускнику «Семиходи» з вказаними суб'єктами господарювання не укладалися, а вищевказані послуги їм надавалися на підставі листів на ім'я начальника адміністративно-господарського цеху Задерея В.І., на яких міститься резолюція про безкоштовне надання таких послуг.
Директор Департаменту ядерної безпеки Європейського Реконструкції та Розвитку листом від 21.02.2012 (т. 1 а.с. 108) звернувся до Державного агентства України з управління зоною відчуження, в якому, у зв'язку зі створенням нового підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» наголосив на необхідності дотримання принципу безкоштовного надання послуг, які надаються підрядникам Чорнобильського Фонду «Укриття». Зміст вказаного листа доведено до відома підрядних організацій ДСП «ЧАЕС» листом від 02.03.2012 року.
Листом ДСП «ЧАЕС» від 18.09.2012 року звернулися до позивача із проханням забезпечити безоплатне обслуговування в санітарних пропускниках персоналу всіх підрядних організацій, з якими ДСП «ЧАЕС» в рамках проектів міжнародної технічної допомоги уклали і укладатиме контракти, що ідентифікуються шифром SIP@@.., де символи @ є номером Грантової угоди з ЄБРР.
Отже, позивачем, як правонаступником ДСП «Чорнобильська АЕС» (на виконання своїх статутних функцій, підрядникам, контракти з якими (SIP09-3-002/УТБ-03.12, SIP09-1-003, SIP09-3-003 та ін.) фінансуються з Чорнобильського Фонду !Укриття» у рамках міжнародного договору - Рамкової угоди між Україною та Європейським Банком Реконструкції та Розвитку стосовно діяльності Чорнобильського Фонду «Укриття» в Україні, надавалися безкоштовні послуги з надання шаф для переодягання персоналу у санітарно-пропускному пункті «Семіходи».
Судом першої інстанції правомірно зауважено, що Конституцією України закріплено принцип переваги норм міжнародного права перед національним законодавством.
Таким чином, в даному випадку підприємство діяло у межах статутної, а не господарської діяльності, на виконання приведеної вище міжнародної угоди.
Окружним адміністративним судом м. Києва також зроблено правильний висновок, що вимога про відображення в обліку дебіторської заборгованості за недоотримані доходи, які є одним із видів збитків, не може бути виконана підприємством, оскільки такому має передувати наявність сукупності таких обставин: 1) наявність збитків у межах саме господарської діяльності; 2) протиправність дій сторони угоди (цивільне правопорушення); 3) причинно-наслідковий зв'язок між діями сторони угоди та збитками. Адже, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору, а оскільки дії ДП УЗФО ЧАЕС не стали наслідком порушення господарського зобов'язання, то висновки щодо наявності збитків та необхідності їх відшкодування вчинені в інтересах ДП УЗФО ЧАЕС є безпідставними.
Стосовно вимоги укласти договори з вказаними вище суб'єктами господарювання, колегія зауважує слідуєче.
Цивільний кодекс України, зокрема статті 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627, Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Між тим, виключення з цього загального правила містить норма ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України, якою передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Отже, зі змісту зазначених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язок сторін укласти договір виникає лише у разі, якщо такий договір заснований на державному замовленні, виконання його є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. У всіх інших випадках сторони вправі, втім не зобов'язані укласти певний договір.
Крім того, виходячи з принципу свободу договору, суд звертає увагу, що суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здiйснювати владнi управлiнськi функцiї шляхом втручання у вiдносини сторiн договору, але має право контролювати належнiсть виконання договору та вiдповiднiсть його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такi умови не суперечили iнтересам суспiльства.
Таким чином, колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що пред'явлена вимога про зобов'язання позивача забезпечити укладання договорів з юридичними особами на санітарно-гігієнічне обслуговування суперечить суті договірних відносин, не узгоджується з принципом свободи договору, порушує визначений законодавством механізм укладання договорів.
При цьому, Вишгородська об'єднана державна фінансова інспекція в Київській області відповідно до своїх повноважень за наведених обставин в даному випадку не має ні обов'язку, ні права зобов'язати ДП «УЗФО ЧАЕС» укласти договори з юридичними особами на санітарно-гігієнічне обслуговування.
3. З приводу п. 5 спірної вимоги:
В якості підстави для винесення даного пункту спірної вимоги апелянт посилається на те, що підприємством протягом ревізованого періоду, за рахунок бюджетних коштів, безкоштовно надавалися послуги автотранспорту та послуги з організації лікувально-профілактичного харчування іншим юридичним особам, а саме: для 2-ДПРЗ ГУ ДСНС України в Київській області та ВВО-1 ДСП «Чорнобильський спецкомбінат».
Відповідно до положень частини 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування робіт для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи здійснюється за рахунок державного бюджету України, а також інших фінансових надходжень.
Частинами першою та третьою статті 5 вказаного Закону визначено, що Україна визначає правовий режим зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, укладає договори на проведення робіт з іншими державами, міжнародними організаціями. Координацію робіт у зонах здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов'язкового) відселення.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» управління зоною відчуження, а також зоною безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, та припинення у зв'язку з цим у зазначених пунктах діяльності місцевих рад здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов'язкового) відселення.
Накази центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов'язкового) відселення, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, розташованими або залученими до робіт у зазначених зонах, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм.
Відповідно до пункту 1 Положення «Про Державне агентство України з управління зоною відчуження», затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 393/2011, Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. ДАЗВ України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сферах управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов'язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему та є органом державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довгострокового зберігання і захоронення.
Пунктом 8 цього Положення визначено, що ДАЗВ України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються керівником ДАЗВ України, виконання яких є обов'язковим для юридичних та фізичних осіб, що провадять діяльність у зоні відчуження чи зоні безумовного (обов'язкового) відселення або залучені для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи незалежно від відомчої підпорядкованості.
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 6 цієї статті визначено, що розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.
Пунктом 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2011 року № 234 (в редакції, чинній на момент винесення постанови), визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство надзвичайних ситуацій, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС» є Державне агентство з управління зоною відчуження.
Внесеними в подальшому у даний пункт змінами розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідальним виконавцем бюджетної програми залишилося Державне агентство з управління зоною відчуження.
Пунктом 5 названої Постанови одержувачами бюджетних коштів визначено підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Державного агентства з управління зоною відчуження.
Отже, підприємство як таке, що належить до сфери управління Державного агентства з управління зоною відчуження, є одержувачами бюджетних коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС. Крім того, статутом підприємства серед основних напрямків діяльності визначено забезпечення персоналу підприємств лікувально-профілактичним харчуванням та надання транспортних послуг, в тому числі і пасажирських перевезень.
Як вбачається з матеріалів справи, витрати бюджетних коштів за надані послуги автотранспорту та послуги з організації лікувально-профілактичного харчування, на загальну суму 2 986 478,98 грн. здійснені підприємством за період з 01.01.2012 по 01.07.2014 для:
- 2 державного пожежно-рятувального загону (2-ДПРЗ) ГУ ДСНС України в Київській області - 1 341 340,50 грн.;
- ВВО-1 ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» - 1 645 138,48 грн.
ЗДПО (2-ДПРЗ ГУ ДСНС України в Київській області) в період 2012 - 2014 років забезпечувалися лікувально-профілактичним харчуванням, транспортом та відповідно пально-мастильними матеріалами на підставі:
- листа Міністерства надзвичайних ситуацій України № 03-1186/202 від 13.02.2012 (т. 1 а.с. 124);
- Протоколу засідання фінансово-економічної ради № 2 від 25.01.2011 (т. 1 а.с. 115-120);
- Протоколу розгляду Державним агентством України з управління зоною відчуження і Головним територіальним управлінням МНС у Київській області порядку утримання та надання послуг 1-ЗДПО з охорони ДСП ЧАЕС і 2-ЗДПО з охорони зони відчуження (т. 1 а.с.121-123);
- Листа Державного агентства України з управління зоною відчуження № 02-1665/1.4.2 від 15.05.2012 (т. 1 а.с. 125);
- Листа Державного агентства України з управління зоною відчуження № 02-71/1.4.2 від 11.01.2013 (т. 1 а.с. 126);
- Протоколу засідання фінансово-економічної ради № 3від 28.12.2012 (т. 1 а.с.127);
- Листа Державного агентства України з управління зоною відчуження №1-582/1.4.2 від 03.03.2014 (т. 1 а.с.140-141);
- Протоколу спільної наради Державної служби з надзвичайних ситуацій та Державного агентства України з управління зоною відчуження (зі змінами) від 15.05.2014 (т.1 а.с.132-139);
- Програм робіт на виконання бюджетної програми «Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС (КПКВ 3202120) по ДП УЗФО ЧАЕС на 2012 рік (т. 1 а.с. 199-207).
Між позивачем та 2-ДПРЗ ГУ ДСНС України в Київській області були укладені відповідні угоди.
Підставами для забезпечення позивачем в період 2012-2014 років лікувально-профілактичним харчуванням та пально-мастильними матеріалами ВВО-1 ДСП ЧСК є відповідні акти Міжвідомчої комісії з перевірки стану охорони, дислокації постів, приміщень, що підлягають обладнанню інженерно-технічними засобами охорони, транспорту, забезпечення вогнепальною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, спеціальними засобами самооборони та визначення необхідної чисельності воєнізованої охорони для охорони об'єктів ДСП «Чорнобильська атомна електростанція», які розташовані на території радіоактивного забруднення та у м. Славутичі, затверджений головою Державного агентства України з управління зоною відчуження (від 10.11.2005, від 23.07.2012 та від 24.09.2013).
Між позивачем та ДСП «ЧСК» були укладені відповідні угоди.
Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією позивача, що Державне агентство України з управління зоною відчуження, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня за бюджетною програмою «Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС» КПКВ 3202120 (2408120) в порядку, визначеному частиною 6 статті 22 Бюджетного Кодексу України, уповноважили підприємство (позивача), як одержувача бюджетних коштів за вказаною програмою, на виконання відповідних заходів, а саме надання відповідних послуг 2-ДПРЗ ГУ ДСНС України в Київській області та ДСП «ЧСК».
Щодо вимоги про проведення підприємством претензійно-позовної роботи, які відображені у пунктах 3 та 5 спірної вимоги, варто відмітити наступне.
Зі змісту Розділу ІІ Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 3 Цивільно-процесуального кодексу України, статті 1 Господарсько-процесуального кодексу України звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів є невід'ємним та гарантованим державою правом, а не обов'язком. З огляду на це, ніхто не може бути зобов'язаний скористатися своїм правом звернутися до суду для захисту своїх або державних інтересів.
Таким чином, вимоги відповідача щодо проведення підприємством претензійно-позовної роботи, не ґрунтується на законі та є такими, що прийняті органом фінансового контролю з перевищенням наданих йому повноважень. Така правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.09.2012 року у справах № К/9991/36433/12 та № К/9991/40559/12, від 27.09.2012 року у справі № К/9991/40179/12.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Статтею 104 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень має право звернутись до суду у випадках, встановлених законом.
За ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому, жоден нормативно-правовий акт України та міжнародний договір, ратифікований Україною, не дозволяє звернення до суду в примусовому порядку, оскільки це є грубим порушення особистого волевиявлення особи, на якому має ґрунтуватися позов.
Отже, чинним законодавством не передбачено можливість зобов'язання юридичної особи звернутися до суду з вимогою про стягнення з державного органу грошових коштів, отриманих нібито з порушенням норм чинного законодавства. Існує інший спосіб такого захисту, зокрема, шляхом стягнення з одержувача бюджетних коштів в дохід відповідного бюджету грошової суми, що використана не за цільовим призначенням.
Вказане вище свідчить про протиправність спірних пунктів 2, 3 та 5 вимоги відповідача.
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судова колегія приймає до уваги надані відповідачем-апелянтом витяг з кримінального провадження № 12014110000000365 та висновок експерта від 03.04.2015 року № 5-05/17, яким встановлено, що висновки, викладені у акті ревізії документально підтверджується. Разом з тим, апеляційна інстанція зауважує, що вказані документи не можуть розцінюватися в якості належних та допустимих доказів в підтвердження законності та обґрунтованості спірних пунктів вимоги, оскільки з наданого витягу слідує, що кримінальна справа порушена по факту розтрати майна, а не відносно конкретної службової особи позивача. Крім того, належним доказом підтвердження такої розтрати може бути виключно вирок суду, в якому будуть встановлені дані обставни.
Висновок експерта, на думку судової колегії, не спростовує висновків суду першої інстанції, що Державне агентство України з управління зоною відчуження, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня за бюджетною програмою «Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об'єкта «Укриття» та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС» уповноважили позивача, як одержувача бюджетних коштів за вказаною програмою, на виконання відповідних заходів, а саме надання відповідних послуг 2-ДПРЗ ГУ ДСНС України в Київській області та ДСП «ЧСК»
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростували висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 11.06.2015 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кобаль М.І.
Безименна Н.В.