Справа: № 826/2677/15 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
11 червня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;
за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа: Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування постанов, -
У лютому 2015 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа: Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування постанов. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем порушено положення Закону України «Про виконавче провадження». Додатково зазначив що відповідачем було відкрито виконавче провадження на підставі документу, що не підлягає виконанню, оскільки, з позивача не може бути стягнуто судовий збір за вимогою ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві. Просив суд визнати дії ВДВС Святошинського РУЮ у м.Києві з відкриття ВП №46316763 і накладення арешту на майно ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження неправомірними; визнати неправомірною та скасувати постанову ВДВС Святошинського РУЮ у м.Києві про відкриття ВП №46316763 від 02.02.2014 року; визнати неправомірною та скасувати постанову ВДВС Святошинського РУЮ у м.Києві про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження ВП № 46316763 від 02.02.2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року у задоволені позову відмовленно повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 21.01.2015 року ДПІ у Святошинському районі було винесено відносно позивача податкову вимоги №794 із стягнення з останнього 8 604,61 грн. заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Разом з тим, на підставі звернення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві відповідачем було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження №46316763 від 02.02.2015 р. щодо стягнення з позивача судового збору у розмірі 8 604,61 грн.
В той же час, відповідачем відносно позивача було винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно боржника, у межах суми стягнення 8 604,61 грн.
Вважаючи винесені Відповідачем Постанови про відкриття виконавчого провадження у справі №46316763 від 02.02.2015 року та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №46316763 від 02.02.2015 року, такими що порушують права та законні інтереси позивача, останній оскаржив їх до суду.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.
Відповідно до положень преамбули Закону України «Про виконавче провадження» №606, цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
В ст.1 Закону №606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.17 Закону №606, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, а саме: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"; рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.
Статтею 19 Закону №606 визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст.17 цього Закону, зокрема: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
В ч.1 та ч.2 ст.25 Закону №606 визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Так, відповідно до ч.1 та ч.3 ст.18 Закону №606, у виконавчому документів зазначається: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Також, виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2015 року відповідачем відносно позивача було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження №46316763 від 02.02.2015 року з примусового виконання вимоги ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві №794 від 21.01.2015 року.
Разом з тим, відповідач зазначав, що при виготовлені Постанови про відкриття виконавчого провадження №46316763 від 02.02.2015 року державним виконавцем було допущено описку, а саме невірно зазначено предмет стягнення, замість вірного «заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 8 604,61 грн.» зазначено «стягнення судового збору у розмірі 8 604,61 грн.».
При цьому, в матеріалах виконавчого провадження міститься належний виконавчий документ, а саме податкова вимога №794 від 21.01.2015 року про стягнення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 8 604,61 грн. та лист звернення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві до Відповідача про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, з огляду на вище зазначене, вбачається, що виконавче провадження №46316763 було відкрито на підставі належного документу, а технічна помилка у Постанові про відкриття виконавчого провадження №46316763 від 02.02.2015 року не є підставою для її скасування.
Разом з тим, ч.1 та ч.2 ст.52 Закону №606 визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.57 Закону №606 передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Згідно ч.3 ст.57 Закону№606, постановами, передбаченими ч.2 цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Так, з огляду на те, що Постанова про відкриття виконавчого провадження №46316763 від 02.02.2015 року було винесено щодо виконання належного виконавчого документу та відповідно до законодавства, а право відповідача виносити Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження прямо передбачено Законом №606, не вбачається підстав для скасування Постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №46316763 від 02.02.2015 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 16 червня 2015 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено - 11 червня 2015 року.
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Твердохліб В.А.
Бужак Н.П.