10 червня 2015 року Справа № 911/5349/14
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. -головуючий,
Жукової Л.В. (доповідач),
Нєсвєтової Н.М.,
розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
на рішеннягосподарського суду Київської області від 25.02.2015 р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р.
у справі № 911/5349/14 господарського суду Київської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до1. товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез"
простягнення 60 606,09 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача: Грищенко О.М.;
відповідача 1: не з'явилися;
відповідача 2: Свірський Т.В. (в режимі відеоконференції);
третьої особи: не з'явилися;
Рішенням господарського суду Київської області від 25.02.2015 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервіс груп" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" (далі - відповідач-2), за участю третьої особи, про стягнення 60609,09 грн в зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 (головуючий суддя: Рябуха В.І., судді: Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 25.02.2015 у справі №911/5349/14 - без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Київської області від 25.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.
До Вищого господарського суду України 02.06.2015 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" надійшло клопотання про участь представника зазначеного товариства у судовому засіданні 10.06.2015 року в режимі відеоконференції.
У клопотанні вказано найменування найближчого суду, до якого може прибути представник скаржника - господарський суд Тернопільської області.
Відповідно до ст. 741 ГПК України господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.06.2015 у справі № 911/5349/14 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" про його участь у судовому засіданні 10.06.2015 в режимі відеоконференції.
Заслухавши представників позивача та відповідача-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.03.2010 між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" та ТОВ Агрофірма "Постолівська" укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8 (далі - договір), відповідно до якого постачальник (ТОВ "Корпорація "Агросинтез") зобов'язується поставити у власність покупця (відповідач-2) насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до договору (п.1.1 договору).
У зв'язку з несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем-2 взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору від 09.03.2010, ТОВ "Корпорація "Агросинтез" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ Агрофірма "Постолівська" 199399,27 грн.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частин 1, 4 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.
Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2011 (не оскаржене до Вищого господарського суду України), частково задоволено позов ТОВ "Корпорація "Агросинтез" до ТОВ Агрофірма "Постолівська" та стягнуто: 94077,17 грн основного боргу, 6687,48 грн пені за період з 10.07.2010 по 11.01.2011, 28223,15 грн штрафу, 4215,25 грн інфляційних втрат за період з серпня по грудень 2010 року, 65397,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 10.07.2010 по 30.11.2010, 1986,40 грн державного мита та 235,10 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 759,06 грн пені відмовлено.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
15.11.2012 між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (первісний кредитор) та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (новий кредитор) підписано угоду №15-11/12-4 про заміну кредитора у зобов'язанні (далі - угода №15-11/12-4 з врахуванням додаткової угоди від 01.08.2014 №4), відповідно до якої первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання ТОВ Агрофірма "Постолівська" (боржник) зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, інфляційних втрат, відсотків за користування товарним кредитом, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту від 09.03.2010 №ТК090310/8 (п.1.2 угоди №15-11/12-4 з врахуванням додаткової угоди від 01.08.2014 №4).
Новий кредитор має право вимагати сплати вказаних грошових сум за весь період існування заборгованості та наділяється всіма правами первісного кредитора, що можуть випливати в майбутньому та випливають з умов договору поставки на умовах товарного кредиту від 09.03.2010 №ТК090310/8 (п.п. 2.4, 2.5 угоди №15-11/12-4 з врахуванням додаткової угоди від 01.08.2014 №4).
Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор передав новому документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (згідно акта прийому-передачі від 15.11.2012), а також направив боржнику 08.04.2013 письмове повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012.
Рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2013 у справі №911/2011/13 (не оскаржене) позов ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" до ТОВ "ПК Трейдсервіс груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" про стягнення 430541,41 грн (за період невиконання рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011) задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів 1000,00 грн пені, 10000,00 грн витрат на послуги адвоката та 2119,010 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ Агрофірма "Постолівська" на користь позивача: 6500,00 грн пені за період з 12.01.2011 по 19.07.2011 (дата виконання рішення від 11.03.2011), 94077,14 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12.01.2011 по 19.07.2011, 4327,55 грн інфляційних втрат за період з січня по липень 2011 року. В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням господарського суду Київської області від 14.05.2014 у справі №911/1140/14 (не оскаржене) позов ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" до ТОВ "ПК Трейдсервіс груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" про стягнення 2648,59 грн задоволено повністю.
Стягнуто солідарно з відповідачів 2648,59 грн 3% річних за період з 26.03.2010 по 19.07.2011, 700,00 грн адвокатських послуг та 1827,00 грн судового збору.
Як вказує позивач, заборгованість відповідачем за рішеннями вказаних вище судів, була погашена 20.07.2011.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).
У статті 554 ЦК України зазначено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №15-11/12-4 про заміну кредитора у зобов'язанні, 07.04.2014 між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (кредитор) та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" (поручитель) укладено договір поруки №07-04-2014-55 (далі - договір поруки), відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ Агрофірма "Постолівська" щодо виконання грошового зобов'язання - сплати штрафу у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки товару на умовах товарного кредиту від 09.03.2010 №ТК090310/8 та угоди №15-11/12-4.
Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою штрафу в сумі 2000,00 грн (п.3.1 договору поруки).
У пункті 4.1 договору поруки зазначено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.
Позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою від 05.05.2014 №05-55/14, в якій просив виконати обов'язки відповідно до договору поруки (одержана 08.05.2014).
У відповідь на вимогу відповідач-1 надіслав позивачу лист від 12.05.2014 №55, в якому повідомив про неможливість виконання зобов'язання за договором поруки в зв'язку з скрутним фінансовим становищем, однак гарантував виконати його в строк до 31.10.2014.
В зв'язку з тим, що, на думку позивача, він у справі №16/3/5022-43/2011 мав право заявити до стягнення 81900,50 грн 30% штрафу (в зв'язку з простроченням платежів в сумі 68250,42 грн та 40950,25 грн), однак заявив 28223,15 грн, то позивач просить стягнути ще додатково 53677,35 грн штрафу (81900,50 грн - 28223,15 грн) та проценти за користування чужими грошовими коштами, а саме:
стягнути з відповідача-2 в даній справі 51677,35 грн 30% штрафу та 6928,74 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12.10.2010 по 19.07.2011, нарахованих на борг в сумі 90000,84 грн, та солідарно з відповідачів - 2000,00 грн штрафу.
Судом першої інстанції відмовлено позивачу у задоволенні позову в зв'язку з пропущенням строку позовної давності, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
14.01.2015 відповідачем-2 до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву від 05.01.2015, в якому він просить відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення сум штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки строк звернення до суду з даною вимогою закінчився 20.07.2014, тому, що з 20.07.2011 кредитор довідався про порушення його права, тоді як позивач звернувся до суду першої інстанції 12.12.2014.
У пункті 8.6 договору від 09.03.2010 №ТК090310/8 сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогах складає 3 роки. Даний пункт договору відповідає вимогам ч.1 ст.259 ЦК України.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки рішення господарських судів Тернопільської та Київської областей остаточно виконано 19.07.2011, то ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (первісний кредитор до 15.11.2012) з 20.07.2011 знало про порушене право та могло в 3-річний термін звернутись з вимогою про стягнення з відповідача сум штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12.10.2010 по 19.07.2011.
Заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст.262 ЦК України), тому ТОВ Компанія "Ніко-Тайс", як новий кредитор з 15.11.2012, міг скористатись своїм правом на звернення до суду з вимогами до відповідача-2 до 20.07.2014.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції 12.12.2014, тобто після спливу строку позовної давності. Клопотання про поновлення строку для звернення з позовом до суду з зазначенням вагомих причин його пропуску позивачем не надано.
Сплив строків позовної давності, про застосування яких заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував строки позовної давності та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Позивач вказує на переривання строку позовної давності, що зумовлене пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2 ст.264 ЦК України).
З викладеного випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення лише частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини.
Таким чином, на думку позивача, звертаючись до судів з позовами про стягнення з відповідачів штрафних санкцій строк позовної давності кожного разу переривався.
Однак, предметом спору у справах № 911/2011/13 та № 911/1140/14 не були вимоги про стягнення боргу та/або штрафу за невиконання договору поставки від 09.03.2010, а тому факт подачі позову в даних справах не може свідчити про переривання строку позовної давності на підставі ч.2 ст.264 ЦК України.
Відтак, строк позовної давності по вимозі про стягнення частини суми штрафу, про що не заявлялось у справі № 16/3/5022-43/2011 також сплив.
Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі.
Так, відповідно до ч. 2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.
Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 25.02.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р. у справі № 911/5349/14 залишити без змін.
Головуючий: Черкащенко М.М.
Судді: Жукова Л.В.
Нєсвєтова Н.М.