10 червня 2015 року Справа № 906/966/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
Куровського С.В.,
розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Житомирський молочний завод", м. Дніпропетровськ
на постановувід 23.03.2015 Рівненського апеляційного господарського суду
у справі№ 906/966/13 господарського суду Житомирської області
про банкрутстводочірнього підприємства "Житомирський молочний завод"
арбітражний керуючий Горук В.А., м. Житомир (розпорядник майна)
кредиторпублічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ", м. Київ
в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Піреус Банк МКБ" ПП КФ "Прометей" та ПП "Ізяславмолпродукт"Сабадаш І.В., довір.; Генний Д.А., довір.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.09.2013 порушено провадження у справі № 906/966/13 про банкрутство дочірнього підприємства "Житомирський молочний завод" (далі - ДП "Житомирський молочний завод", боржник).
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.05.2014 за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та, зокрема, визнано вимоги публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" (далі - ПАТ "Піреус Банк МКБ", кредитор) на суму 89 143 566,75 грн. як такі, що забезпечені заставою (позачергово), 4 133 767,81 грн. пені (шоста черга), 1218 грн. судового збору (перша черга).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 вказану ухвалу змінено в частині визнання вимог кредитора, а саме визнано вимоги кредитора до боржника на суму 89 143 566,75 грн. забезпечених заставою (позачергово), 4 128 746,73 грн. пені (шоста черга), 1 218 грн. судового збору. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині визнання грошових вимог кредитора та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на те, що заявлені кредитором вимоги не підтверджені належними доказами, а висновок експерта щодо спірних вимог, яким керувався суд апеляційної інстанції, є необгрунтованим та невірним.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
У силу частин 1, 8 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори одночасно з заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника.
Відтак, грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтверджені відповідними доказами.
Слід зазначити, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.
Як встановлено судом, вимоги кредитора до боржника виникли на підставі кредитного договору № WCLoan/03545 від 04.03.2011 відповідно до умов якого боржнику було відкрито три відкличні кредитні лінії з кінцевими строками повернення 03.03.2013 та 03.03.2015.
У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між кредитором та боржником було укладено договір іпотеки майнового комплексу від 10.03.2011 №WCLoan/03545/S-1 та три договори застави обладнання від 10.03.2011 №WCLoan/03545/S-2, від 03.11.2011 №WCLoan/03545/S-5 та від 31.10.2011 №WCLoan/03545/S-6. Загальна погоджена сторонами у відповідних договорах вартість переданого в заставу рухомого та нерухомого майна становить 185 140 580 грн.
Дослідивши долучені кредитором до заяви з грошовими вимогами первинні документи, суд першої інстанції визначив, що його вимоги повністю забезпечені заставою майна боржника та становлять 89 143 566,75 грн. основного боргу та відсотків, а також 4 133 767,81 грн. пені.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням боржника з метою визначення обсягу заборгованості боржника перед кредитором було призначено судову економічну експертизу.
Дослідивши висновок експерта та оцінивши його нарівні з іншими доказами (первинними документами), що підтверджують вимоги кредитора з урахуванням вимог ст.ст. 42, 43 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність лише арифметичного зменшення заявленої кредитором пені до суми 4 128 746,73 грн., а суму основного боргу суд правомірно залишив в обсязі, визначеному самим кредитором у заяві з грошовими вимогами.
Отже, встановлені обставини свідчать, що спірні грошові вимоги підтвердженні належними доказами, висновком експерта та повністю забезпечені заставою майна боржника. У зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність зміни ухвали суду першої інстанції у відповідній частині та визнання грошових вимог кредитора в сумі 89 143 566,75 грн. боргу як забезпечених заставою та 4 128 746,73 грн. пені (шоста черга) є законним та обґрунтованим.
Доводи касаційної скарги боржника фактично зводяться до вимог про переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (ст.ст. 1115, 1117 ГПК України).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу суду першої інстанції лише в частині розгляду грошових вимог кредитора, в резолютивної частини постанови, окрім вказівки про часткову зміну ухвали, зазначив також про залишення решти ухвали без змін.
Отже, не переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу місцевого господарського суду про затвердження реєстру вимог кредиторів в іншій частині та не надаючи оцінки ухвалі в цій частині, суд апеляційної інстанції залишив її (частину ухвали) без змін. Залишення без змін ухвали в цілому порушує права учасників справи про банкрутство на її оскарження в іншій частині.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що стаття 23 Закону про банкрутство не передбачає оскарження в цілому ухвали за результатами попереднього засідання суду, колегія суддів зазначає про необхідність у такому випадку у резолютивній частині постанови викласти висновки тільки стосовно тих грошових вимог, які є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає зміні з метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115 - 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Житомирський молочний завод" залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 у справі № 906/966/13 змінити, виключивши з частини третьої її резолютивної частини абзац третій наступного змісту: "В решті ухвалу господарського суду Житомирської області від 12 травня 2014 року у справі № 906/966/13 залишити без змін".
3. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 у справі № 906/966/13 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді О.Є. Короткевич
С.В. Куровський