Справа № 372/834/15-ц
2-506/15
04 червня 2015 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Зінченка О. М. ,
при секретарі Русанова Ю.А.,
представника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Позивач через свого представника звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовуючи невиконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором, виникненням значної заборгованості, просив в судовому порядку в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 32ф/2007/02-287/2-1 від 25.05.2007 року в сумі 41043356,36 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності боржнику шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 4,000 га, що знаходиться Київська область Обухівський район Старобезрадичівська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_1 цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель та споруд за ПАТ «Банк Національний Кредит» вартістю 2681712,00 грн..
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на ухилення відповідача від сплати кредитної заборгованості, щодо винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлявся належним чином, заперечень щодо позову, заяв та клопотань до суду не направив.
Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд вважав можливим розглянути спір у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
25.05.2007 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 32ф/2007/02-287/2-1 .
У відповідності до Кредитного договору Позичальнику надавався кредит на споживчі потреби в сумі 1000000 грн., які Позичальник зобов'язувався повертати Банку частинами відповідно до графіку платежів за кредитом. Кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 24 травня 2012 року. В подальшому сума кредиту і валюта кредиту, а також розмір процентної ставки за погодженням сторін неодноразово змінювалася. Сума кредиту було збільшено до 15090000,00 грн..
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором, 17.08.2007 року між позивачем та відповідачеи було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, згідно умов якого Іпотекодавцем було передано в іпотеку Банку в якості забезпечення виконань зобов'язань Позичальника перед Банком по Кредитному договору наступне майно: земельну ділянку площею 4,000 га, що знаходиться Київська область Обухівський район Старобезрадичівська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_1 цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель та споруд .
29 квітня 2013 року заочним рішенням Дарницького районного суду м. Київ стягнуто із ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості за кредитними договорами в сумі 40365024,24 грн. (а.с.101-103).
Розрахунком заборгованості підтверджується факт невиконання відповідачем умов договору та наявність боргу в розмірі 41043356,36 грн., станом на 23.12.2014 року.
Як передбачено ст.ст. 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, як передбачено ст. 590 ЦК України.
Згідно ст.ст. 11, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання, майновий поручитель відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання божником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У відповідності до п. 9.4.3 іпотечного договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України.
Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в даному випадку ПАТ «Банк Національний Кредит», за загальними нормами цивільного судочинства має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.
Однак при вирішенні спору суд зобов'язаний дотримуватись загальних засад цивільного судочинства, зокрема щодо диспозитивності та змагальності сторін.
Право позивача на стягнення заборгованості за кредитним договором захищено в судовому порядку рішенням у цивільній справ №753/636/13 (а.с.101).
Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно п.п. „а","б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За таких обставин, враховуючи положення статті 559 ЦК України, суд вважає, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами до майнового поручителя (іпотекодавця) із пропуском встановленого законом строку, тому у відповідача не виникають із передбачених законом підстав зобов'язання відповідати іпотечним майном за невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором.
Суд вважає такими, що не ґрунтуються на законі та умовах договору позовні вимоги щодо обраного позивачем способу захисту своїх інтересів як іпотекодержателя.
Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Згідно ч.ч.1,2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.
Аналогічні положення містяться також і в інших нормах права, зокрема в ст.19, ч.ч.1,6 ст.20, ст.21 Закону України "Про заставу", ч.2 ст.25, п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Укладений між сторонами договір не містить чітких норм, які б надавали право позивачеві вимагати задоволення своїх вимог як іпотекодержателя шляхом передачі права власності на об'єкт іпотеки, обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями п.11 іпотечного договору, а посилання в позовній заяві на п.11.3.1 цього ж договору є безпідставними, оскільки договір не містить такого пункту. Чинне законодавство не містить норм права, які надавали іпотекодавцеві відповідне право вимоги без врегулювання умовами договору.
Також суд вважає безпідставними позовні вимоги в частині переходу до позивача права власності на земельну ділянку «за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент укладення іпотечного договору», оскільки вони не ґрунтуються на законі, не конкретизовані, суду не подано будь-яких доказів оціночної (ринкової) вартості предмету іпотеки. Крім того, моменти винесення судового рішення, замовлення і проведення оцінки майна, проведення державної реєстрації є різними за часом.
Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Всупереч вимогам ст.ст.10,11,60 ЦПК України, ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суду не подано достатніх даних та належних і допустимих доказів обставин, які підлягають обов'язковому зазначенню у рішенні суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, суду не подано жодних доказів вартості предметів іпотеки станом на час звернення до суду або розгляду справи, в позовних вимогах не визначено вартість майна, що позбавляє суд об'єктивно оцінити співмірність та обгрунтованість позовних вимог банку, тому задоволення позову в межах наявних у справі доказів є неможливим.
Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Вирішуючи спір на засадах змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, на підставі поданих стронами доказів, суд вважає, що позовні вимоги не грунтуються на зібраних по справі і досліджених судом письмових доказах, не узгоджуються із чинним законодавством України, позивач всупереч вимогам ст.ст.10,11,60 ЦПК України не довів позовні вимоги, тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає.
Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 212-214, 226 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 204, 514, 525, 526, 527, 530, 543, 549, 554, 559, 572, 590, 624, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 11, 12, 24, 33, 38-40 Закону України «Про іпотеку», ст. 4 Закону України «Про заставу», суд,
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом десяти днів з дня отримання його копії.
СуддяЗінченко О. М.