27 травня 2015 року м. Київ К/800/16721/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року
у справі № 826/18696/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічна компанія Енпаселектро»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановила:
ТОВ «Науково-технічна компанія Енпаселектро» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 10 липня 2014 року № 95326552210 та № 95426552210.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10 липня 2014 року № 95326552210 та № 95426552210.
ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Науково-технічна компанія Енпаселектро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої був складений акт від 05 червня 2014 року № 491/26-55-22-10/21573438 про порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 10 липня 2014 року:
- № 95326552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 758 104 грн., з яких за основним платежем - 606 483 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 151 521 грн.
- № 95426552210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 79405 грн., з яких за основним платежем - 63524 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15881 грн.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статі та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом
Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Так, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, а саме: договори поставки та надання послуг, кошториси витрат, протоколи погодження договірної ціни, календарні план, технічні вимоги, журнали допуску спеціалістів, акти здачі-приймання робіт, акти приймання-передачі обладнання для монтажу, звіти, платіжні доручення, виписки по рахунках, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Також, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що відповідно до положень пункту 187.1 статті 187 та статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.
Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев