"26" травня 2015 р. м. Київ К/9991/73113/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Малиніна В.В.,
Ситникова О.Ф.,
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради до ОСОБА_4 про стягнення надміру виплачених коштів,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 14 жовтня 2011 року,
У лютому 2009 року Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі - Управління) пред'явило у суді позов до ОСОБА_4, в якому просило стягнути надміру виплачену суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 88,50 гривень.
Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 9 квітня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Управління надміру виплачену суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 88,50 гривень.
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 14 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги Управління посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
На зазначену касаційну скаргу ОСОБА_4 подала заперечення, просила касаційну скаргу Управління залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися судами в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що 19 березня 2007 року ОСОБА_4 призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як застрахованій у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особі, на період з 19 лютого 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.
23 жовтня 2008 року Управлінням виявлено, що згідно наказу начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чернігівській області від 6 жовтня 2008 року № 73-с ОСОБА_4 звільнено з роботи з 10 жовтня 2008 року.
На підставі вказаної інформації розпорядженням Управління від 28 жовтня 2008 року відповідачу припинено виплату допомоги з 11 жовтня 2008 року.
За таких обставин, позивач дійшов висновку, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 11 жовтня 2008 року по 31 лютого 2008 року в розмірі 88,50 гривень виплачена ОСОБА_4 безпідставно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не повідомила Управління про настання обставин, які впливають на виплату зазначеної допомоги, то кошти в сумі 88,50 гривень виплачені їй безпідставно.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки відповідач звільнилась з роботи 10 жовтня 2008 року, а Управлінню стало відомо про це 23 жовтня 2008 року, то виплату допомоги відповідачу можливо припинити лише з 1 листопада 2008 року. За таких обставин, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги є безпідставними.
Однак, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Приписам наведеної норми кореспондують положення частини другої статті 21 КАС України, згідно з якими вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, яка була завдана лише суб'єктом владних повноважень; а також такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності останнього.
Пунктом 4 частини першої статті 17 КАС України обумовлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Однак, такий суб'єкт владних повноважень може бути позивачем у адміністративній справі лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 50 КАС України, до переліку яких віднесено також випадки, встановлені іншими законами.
Якщо суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то, залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 червня 2013 року у справі № 21-204а13, згідно з якою справи за позовами органів Пенсійного фонду України до підприємств, організацій, установ про стягнення суми зайво виплачених пенсій не належать до адміністративних справ, оскільки містять вимоги про відшкодування шкоди.
Так, Верховним Судом України зазначено, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а не спір про стягнення переплаченої пенсії у зв'язку з наданням відповідачем недостовірних відомостей.
Враховуючи те, що характер спорів між органами Пенсійного фонду України та підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами з приводу стягнення надмірно сплаченої пенсії, а також між органом соціального захисту населення та фізичними особами з приводу стягнення безпідставно виплаченої допомоги є аналогічним, то на даний спір юрисдикція адміністративних судів також не поширюється.
Відтак, між даними особами склалися відносини, що стосуються стягнення надміру виплаченої суми допомоги, що регулюються цивільним законодавством, а тому повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що за суб'єктним складом сторін, змістом заявлених позивачем вимог та предметом спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, прийняті у справі рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.
Керуючись статтями 157, 222, 228, 231 КАС України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради задовольнити частково.
Постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 9 квітня 2009 року та Апеляційного суду Чернігівської області від 14 жовтня 2011 року скасувати.
Провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрити.
Роз'яснити Управлінню праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді В.В.Швець
В.В.Малинін
О.Ф.Ситников