02 червня 2015 року м. Київ К/800/56125/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Малиніна В.В. (доповідач), Ситникова О.Ф., Швеця В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова на постанову Московського районного суду м.Харкова від 30 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_4 (далі-позивач) через свого представника звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова (далі-відповідач) про визнання дій відповідача, щодо відмови у призначенні та виплати пенсії позивачу неправомірними, та зобов'язання провести виплату пенсії позивачу починаючи з 7 жовтня 2009 року.
Постановою Московського районного суду м.Харкова від 30 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова призначити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію на підставі заяви його представника ОСОБА_5 від 9 квітня 2014 року. В іншій частині позов залишено без задоволення.
В обґрунтування касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить їх рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Харкові, є громадянином України, проте з 1997 року і до теперішнього часу постійно проживає в США, де 18 грудня 1997 року прийнятий на облік в Генеральному консульстві України в м.Чикаго. На час звернення до відповідача позивач досяг пенсійного віку, мешкає в США.
Починаючи з 14 вересня 1967 року по 21 жовтня 1994 року позивач працював на різних посадах в Харківському державному науково-дослідницькому інституті метрології, яке перейменовано в Національний науковий центр «Інститутметрології», а з жовтня 1994 року і до виїзду в США - у недержавних підприємствах. На час виїзду на постійне проживання до США позивач не досяг пенсійного віку, за призначенням пенсії до державних органів України не звертався і пенсія йому не призначалась.
9 квітня 2014 року ОСОБА_4, через свого представника, звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав копію трудової книжки, документи з інституту метрології, довідку про заробітну плату, довідку державної міграційної служби та заяву-анкету, довіреність, апостиль, копію паспорту довіреної особи.
17 квітня 2014 року Управління прийняло рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, пославшись на відсутність документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні (паспорт або довідку уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), довідки податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера заявника.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач має право на призначення пенсії, незалежно від місця проживання за кордоном.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, враховуючи викладене, позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідач зобов'язаний призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.
Частиною 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок), у редакції на момент виникнення спору, встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Пунктом 4 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбаченому цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналогічне положення викладено у частині другій статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Згідно частин третьої та четвертої цієї статті пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 жовтня 2009 року вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, проживаючи в США, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, то відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Московського районного суду м.Харкова від 30 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.
Судді: В.В.Малинін
О.Ф.Ситников
В.В.Швець