21 травня 2015 року м. Київ К/800/30187/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року
у справі № 2а/0570/16665/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД»
до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби
про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» (далі - ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС; відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003502340 від 23 листопада 2012 року та № 0003492340 від 23 листопада 2012 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано оспорювані акти індивідуальної дії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» витрати із сплати судового збору в розмірі 2 146,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків: Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансвугілля» за квітень, липень, серпень 2012 року, Приватним підприємством «Малік» за лютий 2012 року, за результатами якої складено акт № 458/22-2/33838287 від 02 листопада 2012 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003492340 від 23 листопада 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 278 375,00 грн. (222 700,00 грн. - основний платіж, 55 675,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0003502340 від 23 листопада 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 807 287,50 грн. (645 830,00 грн. - основний платіж, 161 457,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством підпунктів 14.1.27, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей (вугільної продукції) у ТОВ «Трансвугілля» та ПП «Малік» за нікчемними правочинами.
Такий висновок податковим органом зроблено, зокрема, з урахуванням актів перевірок названих суб'єктів господарювання, в яких викладено думки про те, що укладені ними з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
Крім того, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС наголошувала на відсутності документів, які б засвідчували факт завантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Трансвугілля» та ПП «Малік», а також незазначенні в залізничних накладних контрагентів позивача як відправників товару та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» як його одержувача.
Скасовуючи спірні акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як з'ясовано судами, фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем вугільної продукції в ТОВ «Трансвугілля» та ПП «Малік» підтверджується належним чином складеними специфікаціями, рахунками, видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі вугільної продукції, залізничними накладними, посвідченнями про якість вугілля, листами вантажовідправника та постачальників про те, що власником продукції є позивач, банківськими виписками, платіжними дорученнями.
Посилання контролюючого органу як на підставу для відмови в задоволенні позову на відсутність документів щодо завантаження та розвантаження товару ТОВ «Трансвугілля» та ПП «Малік», а також незазначення в залізничних накладних контрагентів позивача як відправників товару та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» як його одержувача цілком обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій.
Так, судовими інстанціями встановлено, що умовами розглядуваних договорів передбачено поставку вугілля залізничним транспортом на умовах СРТ та FCA (Інкотермс 2000).
Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати термін СРТ означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення.
Термін FCA означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.
Таким чином, наведені умови поставки не передбачають наявності в покупця (ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД») документів на завантаження чи розвантаження товарно-матеріальних цінностей, оскільки поставка товару здійснювалась перевізником, а не покупцем.
Крім того, відповідно до пункту 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Правила), накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику.
В додатку № 3 до Правил «Пояснення щодо заповнення накладної» вказано, що відправником та одержувачем може бути зазначена лише одна фізична чи юридична особа.
Згідно з пунктом 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - це зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення; вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - це зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.
З огляду на те, що позивач та його контрагенти не є вантажовідправниками та вантажоодержувачами вугільної продукції, в залізничних накладних вони не повинні бути зазначені.
Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, висновок судів попередніх інстанцій про необхідність скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.