09.06.2015 року Справа № 904/1146/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач;
суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.
при секретарі судового засідання: Малик С.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Кравцов Б.Г. представник, довіреність № 676 від 22.01.15;
та відповідача: Бобошко О.А. представник, довіреність б/н від 01.04.15;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2015 по справі № 904/1146/15 (суддя Мельниченко І.Ф.)
за позовом: Державного підприємства «Придніпровська залізниця», м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів», м. Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості 1678321,80 грн., -
16 квітня 2015 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області по даній справі стягнуто з відповідача на користь позивача 1081963,80 грн. пені, 596358,00 грн. штрафу, 33566,44 грн. судового збору.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване неналежним (з простроченням строку) виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з капітально-відновлювального ремонту пасажирських вагонів, що відповідно до умов договору є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 0,1 % від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а також додатково за прострочення терміну надання послуг понад 30 календарних днів штрафу у розмірі 7 % вказаної вартості (п. 8.2. договору).
При цьому, господарським судом не застосовано положення ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру неустойки, оскільки відповідач не надав відповідного клопотання про зменшення відповідних сум, а лише посилався у своєму відзиві на необхідність такого зменшення.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення місцевим господарським судом ст. 4-2 ГПК України, оскільки останнім не прийнято до уваги та не досліджено ряд об'єктивних обставин (істотних змін обставин та впливу обставин непереборної сили), які призвели до порушення відповідачем, взятих на себе договірних зобов'язань, і як наслідок до прострочення виконання відповідачем робіт з відновлювального ремонту пасажирських вагонів.
Так, апелянт вважає істотними зміни та непереборної сили обставини, які призвели до порушення ним договірних зобов'язань, а саме:
- збільшення вартості 73 імпортних комплектуючих з оплатою в доларах США, які поставлялися для виконання договору із-за меж України;
- стрімке та значне зростання курсу іноземних валют по відношенню до української гривні на 35,66 %;
- неможливість поставки комплектуючих 7 підприємствами-виробниками із зони АТО, оскільки проведення АТО ускладнило закупівлю і доставку необхідних комплектуючих для надання послуг за договором від 08.07.2014 № ПР/Л-14436/НЮ;
- затримка фінансування замовника (пп. 4 п. 10.2. договору від 08.07.2014 № ПР/Л-14436/НЮ);
- прострочення боржника-замовника ДП «Придніпровська залізниця» сплати наданих послуг ПАТ «ДВРЗ» за договором № ПР/Л-14434/НЮ від 08.07.2014, що стало причиною неможливості виконання зобов'язання ПАТ «ДВРЗ» за іншим договором № ПР/Л-14436/НЮ від 08.07.2014 (ч. 2 ст. 612 ЦК України);
- прострочення сплати ДП «Придніпровська залізниця» відремонтованих вагонів в період з 05.11.2014 - 19.11.2014 за договором від 08.07.2014 № ПР/Л-14436/НЮ.
З огляду на вищезазначене, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ПАТ «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» штрафні санкції в розмірі 1 % від витребуваної позивачем суми.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.06.2015.
У судовому засідання 09.06.2015 представник відповідача (апелянт) надав клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення іншої справи № 904/3972/15, яка розглядається господарським судом Дніпропетровської області про визнання пункту 8.2. договору № ПР/Л-14436/НЮ від 08.07.2014 недійсним.
Представник позивача у судовому засіданні надав заперечення проти апеляційної скарги, згідно яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення в повному обсязі, а рішення господарського суду залишити без змін.
09.06.2015 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Судова колегія в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення зміні або скасуванню, з огляду на наступне.
08.07.2014 між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (далі - замовник; або позивач) та Публічним акціонерним товариством «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (далі - виконавець; або відповідач) укладено договір № ПР/Л-14436/НЮ (далі - договір), згідно якого (п. 1.1.) за дорученням замовника виконавець на власній території з використанням власного обладнання, запчастин та матеріалів виконує послуги з капітально-відновлювального ремонту пасажирських вагонів на умовах ВРЗ, у кількості:
Лот № 4 - 18 вагонів типу СМВ та надає гарантію на відремонтовані вагони, а замовник повинен прийняти виконані послуги та здійснити оплату на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 1.3. договору, строк надання послуг (2014 рік) - протягом 85 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі вагону у ремонт, який оформлюється після подання заявки замовника, яка є підтвердженнями готовності замовника до прийому та оплати наданих послуг з капітально-відновлювального ремонту пасажирських вагонів.
Згідно п. 3.8. договору, прийняття вагонів у ремонт оформлюється актом приймання-передачі по формі ЗРУ-25 (з додатком переліку інструменту та інвентарю, які приймаються на зберігання з описом їх стану). Вагони вважаються прийнятими у ремонт з моменту підписання акту приймання-передачі ЗРУ-25 представниками виконавця та замовника. Дата підписання акту приймання-передачі ЗРУ-25 є датою початку надання послуг з КВР пасажирського вагону.
Згідно п. 4.3.1. договору встановлено обов'язок виконавця прийняти вагони від замовника на умовах договору та забезпечити надання послуг у строки, встановлені договором.
Згідно п. п. 5.1. - 5.2. договору ціни на виконання послуг з капітально-відновлювального ремонту пасажирських вагонів визначаються на конкурсній основі.
Вартість послуг з КРВ пасажирських вагонів визначається шляхом двостороннього підписання протоколу узгодження цін (Додаток до договору № 1) та не перевищує вартості зазначеної у листі з затвердженою Укрзалізницею ціною послуги з капітально-відновлювального ремонту 1 типу вагону (Додаток до договору № 2), які є невід'ємною частиною договору.
Згідно протоколу узгодження ціни (Додаток № 1) вартість послуги з ремонту одного вагону становить 8519400,00 грн. з ПДВ, загальною вартістю послуг 153349200,00 грн. з ПДВ (а. с. 18).
На виконання умов договору, позивач передав 18 вагонів в ремонт, про що свідчать акти приймання в ремонт та попереднього зовнішнього огляду вагонів від 25.07.2014 (а. с. 25-40).
Тобто, кінцевим терміном виконання ремонту спірних вагонів №№ 04625737, 04625745, 04625778, 04625786 є 19.10.2014.
Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором, надавши з простроченням послуги по ремонту чотирьох вагонів №№ 04625737, 04625745, 04625778, 04625786, про що свідчать акти здавання-приймання наданих послуг до договору від 05.11.2014, 19.11.2014, 19.11.2014, 10.12.2014 (а. с. 41-44).
Відповідач вважає, що здійснення ним ремонтних робіт за договором понад визначені в договорі строки не залежали від нього, оскільки таке порушення викликане впливом істотних змін обставин та впливу обставин непереборної сили, що на його думку є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.
Між тим, колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення апеляційної скарги , з огляду на наступне.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Положенням ч. 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частин 1 і 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України, строки виконання робіт або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За порушення строків надання послуг сторонами в договорі передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення (п. 8.2. договору).
Згідно наданого позивачем розрахунку пеня за загальний період прострочення з 20.10.2014 по 10.12.2014 складає 1081963,80 грн.
Перевіривши розрахунок суми пені колегія суддів вважає його таким, що відповідає заявленим позовним вимогам, а тому рішення місцевого господарського суду про примусове стягнення 1081963,80 грн. пені є правомірним.
Крім того, за прострочення терміну надання послуг понад тридцять календарних днів в п. 8.2. договору сторони передбачили, що виконавець додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Зважаючи на те, що ремонт вагону № 04625778 здійснений з простроченням більше 30-ти днів, позивачем нарахований штраф в сумі 596358,00 грн.
Перевіривши розрахунок розміру штрафу, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про задоволення позову і в цій частині.
Отже місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про примусове стягнення з відповідача на користь позивача 1678321,80 грн., з яких: 1081963,80 грн. пені та 596358,00 грн. штрафу за прострочення виконання робіт.
Доводи апелянта про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій не можуть бути задоволені колегією суддів та відхиляються, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У п. 3.17.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Більше того, слід зазначити, що у відповідності до приписів ст. 42 ГПК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 24.03.2015 № 914/3725/14).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось обставин.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що порушення умов договору сталося не з вини відповідача, а через ряд об'єктивних обставин:
- збільшення вартості 73 імпортних комплектуючих з оплатою в доларах США, які поставлялися для виконання договору із-за меж України;
- стрімке та значне зростання курсу іноземних валют по відношенню до української гривні на 35,66 %;
- неможливість поставки комплектуючих 7 підприємствами-виробниками із зони АТО, оскільки проведення АТО ускладнило закупівлю і доставку необхідних комплектуючих для надання послуг за договором від 08.07.2014 № ПР/Л-14436/НЮ;
- затримка фінансування замовника (пп. 4 п. 10.2. договору від 08.07.2014 № ПР/Л-14436/НЮ);
- прострочення боржника-замовника ДП «Придніпровська залізниця» сплати наданих послуг ПАТ «ДВРЗ» за договором № ПР/Л-14434/НЮ від 08.07.2014, що стало причиною неможливості виконання зобов'язання ПАТ «ДВРЗ» за іншим договором № ПР/Л-14436/НЮ від 08.07.2014 (ч. 2 ст. 612 ЦК України);
- прострочення сплати ДП «Придніпровська залізниця» відремонтованих вагонів в період з 05.11.2014 - 19.11.2014 за договором від 08.07.2014 № ПР/Л-14436/НЮ.
Однак, жодних доказів в підтвердження тих обставин, з яких відповідач допустив порушення умов договору та на які послався в апеляційній скарзі, апелянт не надав ні суду першої інстанції ні в апеляційному господарському суді.
Так, матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів в підтвердження використання в ремонті вагонів та закупки саме за межами України імпортних комплектуючих, розрахунки за які здійснювалися в іноземній валюті.
Посилання апелянта на неможливість поставки комплектуючих 7 підприємствами-виробниками із зони АТО також не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки договір між сторонами укладався в липні 2014 року, саме в період коли проведення АТО на територіях Донецької та Луганської областей вже відбувалося.
Прострочення боржника-замовника ДП «Придніпровська залізниця» сплати наданих послуг ПАТ «ДВРЗ» за договором № ПР/Л-14434/НЮ від 08.07.2014 також не може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, оскільки ці обставини стосуються правовідносин за іншим договором і не впливають на виконання зобов'язань за договором № ПР/Л-14436/НЮ від 08.07.2014.
Тяжке фінансове становище підприємства також не доведене відповідачем належними доказами, а тому зменшення штрафних санкцій лише на підставі непідтверджених доводів апелянта є неприпустимим.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 4.3.7. при неможливості в передбачений цим договором строк надати послуги, на виконавця покладено обов'язок негайно повідомити про це замовника в письмовому вигляді. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з повідомленням про неможливість своєчасного виконання робіт в установлений договором строк.
Також, згідно п. 9.2. договору, сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з повідомленням про обставини непереборної сили в установлений строк.
Наданий апелянтом висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин від 13.05.2015 № 889/12-15 колегією суддів не приймається до уваги, оскільки:
по-перше - висновок стосується наявності обставин для зміни умов договору;
по-друге - у висновку надана правова оцінка обставинам справи, що входить до компетенції суду, який вирішує справу.
Клопотання апелянта про зупинення провадження по даній справі до розгляду господарським судом Дніпропетровської області пов'язаної з нею справи № 904/3972/15 про визнання недійсним пункту 8.2. договору № ПР/Л-14436/НЮ від 08.07.2014, колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи (постанова ВГСУ від 22 січня 2014 року № 901/3413/13).
Згідно п. 3.16. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Таким чином, порушення провадження у справі, предметом спору у якій є визнання недійсним пункту 8.2. договору № ПР/Л-14436/НЮ від 08.07.2014, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є стягнення штрафних санкцій за вказаним договором.
Відповідач у своїй заяві про зупинення провадження у справі не навів обставин, які б дійсно обґрунтували наявність безпосереднього взаємозв'язку між зазначеними справами та дали б підстави дійти до висновку про те, що результати розгляду справі № 904/3972/15 можуть вплинути на результати розгляду даної справи, тоді як відповідно до статті 79 ГПК України наявність такого зв'язку є підставою для зупинення провадження у справі.
Саме по собі посилання відповідача про можливість впливу результатів вирішення справи № 904/3972/15 на оцінку доказів у даній справі без будь-якого обґрунтування, не може бути підставою для застосування ч. 1 ст. 79 ГПК України (аналогічна правова позиція висвітлена у Постанові ВГСУ від 20.01.2014 по справі № 910/10879/13).
Між тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Отже, п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд, у будь-якому випадку, має перевірити правомірність цього договору.
У разі прийняття рішення про визнання частково недійсним пункту 8.2. договору скаржник не позбавлений права звернутися до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає безпідставними доводи скаржника, які спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і встановленими господарським судом обставинами справи, а тому законне і обґрунтоване рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2015 по справі № 904/1146/15 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови виготовлено 12.06.2015.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді Л.М. Білецька
Т.А. Верхогляд