ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.06.2015Справа №910/10019/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мотор-Ділер"
до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"
про зобов'язання перерахувати суми депозитного вкладу в розмірі 7 500 000,00 грн., нарахування відсотків за користування вкладом, зобов'язання вчинити певні дії щодо перерахування грошових коштів, що містяться на поточному рахунку в сумі 378 470,00 грн.
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Бурдельна А.В. (представник за довіреністю).
В судовому засіданні 09 червня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мотор-Ділер", 17 квітня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою вих. № 193 від 16.04.2015 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", про зобов'язання перерахувати суми депозитного вкладу в розмірі 7 500 000,00 грн., нарахування відсотків за користування вкладом, зобов'язання вчинити певні дії щодо перерахування грошових коштів, що містяться на поточному рахунку в сумі 378 470,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умовам договору генерального договору про здійснення вкладних операцій № 59/НВ/Ю від 19.11.2009 року (далі - Договір), укладеного між Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мотор-Ділер" та Публічним акціонернимо товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" та вимогам чинного законодавства не було виконано зазначені платіжні доручення про перерахування коштів.
Ухвалою суду від 22.04.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/10019/15 та призначено розгляд справи на 19.05.2015 року.
Через відділ діловодства суду 14.05.2015 р. від позивача надійшли документи, які було долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 19.05.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, надав документи та пояснення по суті спору.
Представник відповідача 19.05.2015 року заперечив проти позову, надав відзив та документи, які були долучені до матеріалів справи та дав пояснення по суті спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з необхідністю ознайомлення з додатковими документами поданими відповідачем в судовому засіданні, до 09.06.2015 року.
В судовому засіданні 09.06.2015 року представник відповідача подав клопотання, яке суд долучив до матеріалів справи.
У судове засідання 09.06.2015 року представник позивача не з'явився.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд -
Між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", (реорганізоване на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", надалі - Банк, ПАТ "ВіЕйБі Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор Ділер» (надалі - Вкладник) був укладений генеральний договір про здійснення вкладних операцій № 59/НВ/Ю (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, даний Договір визначає загальні умови і порядок проведення між Банком та Вкладником вкладних операцій.
Пунктом 1.2. вказаного Договору встановлено, що терміном «вкладні операції» в пункті 1.1. цього Договору визначаються операції з розміщення Вкладником в Банку належних йому вільних грошових коштів на рахунок № 26513070000001 в національній валюті України і/або іноземній валюті, при яких Банк зобов'язується своєчасно повернути Вкладнику суму Вкладу і сплачувати проценти за його використання.
Відповідно до п. 4.1. Договору за користування вкладом банк зобов'язується сплачувати вкладнику проценти за ставкою, зазначеною у відповідній додатковій угоді до цього Договору.
Як встановлено судом, в подальшому між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди №№ 36, 37 та 38 до Договору.
Позивач зазначає, що в межах Генерального договору на умовах, визначених Додатковою угодою №36 від 28.11.2013 року до Генерального договору, позивач розмістив у Банку вклад в сумі 1 500 000,00грн. Процентна ставка встановлена в розмірі 24% річних.
16 грудня 2013 року між Банком та Вкладником було укладено Додаткову угоду № 37 до Договору, відповідно до умов якої сторони домовилися продовжити термін дії Договору до 16 грудня 2014 року. Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 37 до Договору на дату укладення цієї угоди на рахунку Вкладника обліковувалися грошові кошти в сумі 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) грн. Процентна ставка встановлена в розмірі 25% річних.
20 лютого 2014 року між Банком та Вкладником було укладено Додаткову угоду № 38 до Договору відповідно до умов якої, а саме п. 1, Вкладник вносить, а Банк приймає на Рахунок в користування грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн. (один мільйон) в межах Договору. Відповідно до п. 2 цієї угоди № 38 термін повернення Банком Вкладу Вкладнику визначено 27 лютого 2015 року. Процентна ставка встановлена в розмірі 25% річних.
З аналізу вищенаведених додаткових угод випливає, що позивачем було виконано умови договору та внесено на рахунок грошові кошти. Сума Вкладу на час звернення до Банку із вимогою про перерахування суми вкладу, здійсненого позивачем, становила 7 500 000,00 (сім мільйонів п'ятсот тисяч) грн.
Як зазначає позивач, відповідачем були порушені вищевказані умови Генерального договору та Додаткових угод №№ 36, 37, 38 до нього, оскільки у встановлений договором строк до 28.11.2014 року відповідач не повернув позивачу суму Вкладу.
Як свідчать матеріали справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 №733 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014р. №1 23 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21.11.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 21.11.2014 р. по 20.02.2015 р.
В подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 р. № 63, яким розпочато процедуру ліквідації відповідача.
У зв'язку із закінченням строку дії Договору відповідно до умов додаткової угоди №38 від 27.02.2015 року, позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної М.А. із заявою про повернення суми вкладу відповідно до Генерального договору шляхом перерахування грошових коштів, проте банком не було здійснено нарахування відсотків та не було повернуто суму вкладу.
Відповідно до ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 №2258-VI, від 04.11.2010 №2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 №2677-VI) випадки обмеження прав Клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Нормами п.16 ст.2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного Закону є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження, встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Як зазначалось вище, виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Отже, між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору про здійснення вкладних операцій, які мають майново-грошовий характер, а тому у цьому випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.
Задоволення таких вимог здійснюється виключно у порядку, строки та у черговості, встановленій Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому, не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015року, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі №910/9232/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Актівсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум».
Зокрема, у вказаній постанові Верховного Суду України вказується, що зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які склалися між сторонами, носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
При цьому, відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.
Натомість, відповідно до пункту 1.25 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893) під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку. Отже, Банк, враховуючи на запровадження у нього тимчасової адміністрації та вимоги спеціального законодавства, мав право не виконувати спірні платіжні доручення позивача.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Виходячи з вищевикладеного суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
При цьому суд відзначає, що позивач може захистити свої майнові права за Договором банківського вкладу в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Копію рішення направити позивачу у справі № 910/10019/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 12.06.2015 року.
Суддя О.С. Комарова