ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.06.2015Справа №910/9311/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»
до фізичної особи-підприємця Числової Оксани Сергіївни
про стягнення 18360 грн. 86 коп.
Суддя: Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача - Бєльський В.М. (довіреність від 12.05.2015),
від відповідача - не прибув.
14.04.2015 позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з фізичної особи-підприємця Числової Оксани Сергіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» заборгованість у розмірі 11130 грн., що виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем укладеного у порядку усної домовленості договору поставки, а також стягнути з відповідача 2259 грн. 39 коп. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних у розмірі 64 грн. 04 коп. та 4361 грн. збитків.
15.05.2015 до канцелярії суду надійшла заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, в обґрунтування якої позивач послався на те, що відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі та не бажає повертати борг. На думку позивача, можливість відповідача скористатися грошовими коштами на банківському рахунку зробить неможливим виконання рішення суду. За таких обставин позивач просить вжити заходів до забезпечення позову та накласти арешт на все належне майно відповідача та на грошові кошти, що знаходяться на рахунку 26006509420300 у ПАТ «Укрсиббанк», МФО 351005, в межах ціни позову.
Судом розглянуто заяву про заходів до забезпечення позову та встановлено таке.
В своїй заяві позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все належне майно відповідача та грошові кошти, що містяться на рахунку.
У відповідності до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Слід зазначити, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову. При цьому обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, суду не надано жодних доказів того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Припущення позивача про можливість зняття відповідачем коштів з відкритого у банку рахунку не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, у зв'язку із чим заява позивача не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні 09.06.2015 представником позивача надано до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій він просить стягнути з фізичної особи-підприємця Числової Оксани Сергіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» заборгованість у розмірі 11130 грн., що виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем укладеного у порядку усної домовленості договору поставки, а також стягнути з відповідача 2749 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань на суму заборгованості за період з січня 2015 року по травень 2015 року, 3% річних у розмірі 120 грн. 75 коп. за період з 29.01.2015 по 09.06.2015 та 4361 грн. збитків.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог.
Як зазначено в п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви, суд розцінює подану заяву позивача як збільшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.
Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 18360 грн. 86 коп., з яких: заборгованість в сумі 11130 грн., 2749 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних у розмірі 120 грн. 75 коп. та 4361 грн. збитків.
У судовому засіданні 09.06.2015 представником позивача з посиланням на ч. 3, ч..4 ст. 225 Цивільного кодексу України заявлено клопотання про витребування доказів, а саме інформації щодо реальної ціни пристроїв у належного дилера чи офіційного представника компанії Canon, за допомогою яких можна визначити вартість пристроїв Canon i-SENSYSMF4890dw та Canon i-SENSYSMF4780 w на момент розгляду справи та винесення рішення.
Розглянувши у судовому засіданні зазначене клопотання позивача про витребування доказів, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на такі обставини.
Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюється приписами ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.
Так, ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.
Відповідачем не надано належних доказів вчинення дій щодо самостійного витребування доказів, звернення до дилера чи офіційного представника компанії Canon з відповідними запитами та не подано доказів відмови від надання відповідачу необхідних відомостей стосовно вартості пристроїв Canon i-SENSYSMF4890dw та Canon i-SENSYSMF4780 w.
Відповідач у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання за його належною адресою ухвали господарського суду. Відзив на позовну заяву не надав.
З урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
24.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та фізичною особою-підприємцем Числовою Оксаною Сергіївною укладено усний договір поставки офісної техніки, а саме: Canon i-SENSYSMF4890dw у кількості 1 шт. та Canon i-SENSYSMF4780 w у кількості 1 шт.
24.09.2014 відповідач надав позивачу рахунок №0092 від 24.09.2014 на суму 11520 грн., яка складається з вартості Canon i-SENSYSMF4890dw - 6255 грн., Canon i-SENSYSMF4780 w - 4875 грн. та вартості обслуговування офісної техніки на суму 390 грн.
Як вбачається з платіжного доручення №1111 від 25.09.2014, відповідно до вказаного рахунку позивачем було перераховано відповідачу 11520 грн., що вбачається з платіжного доручення №1111 від 25.09.2014.
Згідно акту №0078 про надання послуг від 22.08.2014 позивачем прийняті у повному обсязі роботи з обслуговування офісної техніки на суму 190 грн. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін.
У зв'язку із невиконанням відповідачем усної домовленості щодо поставки позивачу офісної техніки, а саме: Canon i-SENSYSMF4890dw у кількості 1 шт. вартістю 6255 грн., Canon i-SENSYSMF4780 w у кількості 1 шт. вартістю 4875 грн., останнім відповідачу надіслано претензію №74 від 15.01.2015 з вимогою поставки зазначеної офісної техніки. Вказана вимога отримана відповідачем 21.01.2015.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 11130 грн., що виникла у зв'язку із неналежним виконанням усного договору поставки.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2749 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних у розмірі 120 грн. 75 коп. за період з 29.01.2015 по 09.06.2015 та збитки у розмірі 4361 грн., що є додатковими витратами позивача у зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт виставлення відповідачем рахунку на оплату товару та оплати його позивачем свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки товару.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відтак, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет та ціна, які узгоджені сторонами спору у названих документах.
Матеріали справи у сукупності з викладеними позивачем обставинами у позовній заяві свідчать про досягнення між сторонами згоди на поставку відповідачем на користь позивача обумовленого товару (офісної техніки та надання послуг з її обслуговування), а перерахуванням суми в розмірі 11520 грн. підтверджується погодження позивача із запропонованою ціною товару.
Перерахування позивачем коштів відповідачу, що вбачається з платіжного доручення №1111 від 25.09.2014 на суму 11520 грн., підтверджує виконання з боку позивача зобов'язань щодо попередньої оплати товару, про поставку якого домовились сторони.
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок допущенного з боку відповідача порушення його зобов'язання за договором, оскільки відповідач оплачений позивачем товар останньому не поставив.
Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, право на повернення суми оплаченого товару, виникає у покупця у разі невиконання зобов'язання з поставки товару продавцем у обумовлений строк, або ж якщо такий строк між сторонами не погоджувався, виконання зобов'язання вважається простроченим після отримання вимоги про здійснення поставки (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою про поставку офісної техніки відповідно до ст. ст. 530, 663 Цивільного кодексу України, про що останнім 21.01.2015 була отримана претензія №74 від 15.01.2015. Таким чином, у відповідача настав момент виконання зобов'язання з поставки 29.01.2015.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується неналежне виконання зобов'язань відповідачем з поставки позивачу офісної техніки на суму 11130 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 11130 грн. підлягають задоволенню.
Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача інфляційних нарахувань на суму заборгованості за період з січня 2015 по травень 2015 на суму 2749 грн. 11 коп., суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань на суму заборгованості у розмірі 2749 грн. 11 коп.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 120 грн. 75 коп. за період з 29.01.2015 по 09.06.2015. Перевіривши розрахунки позивача, суд вважає дану вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 4361 грн. суд дійшов такого висновку.
Позивач, зазначає, що у зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару, позивачем понесені додаткові витрати у розмірі 4361 грн. Заявлену суму збитків він обґрунтовує тим, що станом на 09.04.2015 згідно інтернет-ресурсу rozetka.com.ua вартість пристрою Canon i-SENSYSMF4890dw складає 8106 грн., Canon i-SENSYSMF4780 w складає 7385 грн., всього - 15491 грн. Позивач зазначає, що у зв'язку із невчасним виконанням договору на теперішній час вартість придбаних пристроїв складає 15491 грн., а не 11130 грн., у зв'язку із чим ним понесені додаткові витрати у розмірі 4361 грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (стаття 225 Господарського кодексу України).
У відповідності з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України.
Обов'язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Таким чином, збитки - це об'єктивне зменшення яких-небудь майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Отже, зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань та яке ґрунтується на точних даних, безспірно підтверджуючих можливість отримання кредитором доходів у разі, якщо зобов'язання було би виконано.
З вищезазначених норм законодавства випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.
Наведені дані інтернет-ресурсу та сума додаткових витрат, які понесені позивачем, не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, який підтверджує неотриманий позивачем прибуток (упущену вигоду), оскільки ці вимоги ґрунтуються на припущеннях, що позивач зміг би понести додаткові витрати у відповідному періоді саме у розмірі 4361 грн.
Крім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, законодавством України передбачено для суб'єктів господарювання наявність власних ризиків при здійсненні їх господарської діяльності.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає недоведеним факт понесення позивачем збитків у розмірі 4361 грн, а тому, позовні вимоги в частині стягнення збитків задоволенню не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у розмірі 11130 грн., 2749 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних в розмірі 120 грн. 75 коп.
Судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Числової Оксани Сергіївни (02156, м. Київ, вул. Жукова, буд. 33, кв. 69, ідентифікаційний код 3040423041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (01133, м.Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, к.613, код 38865527) суму заборгованості у розмірі 11130 грн., 2749 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань на суму заборгованості, 3% річних в розмірі 120 грн. 75 коп. та 1393 грн. 05 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
В судовому засіданні 09.06.2015 на підставі положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Повне рішення складене та підписане 11.06.2015.
Суддя В.О.Демидов