25 травня 2015 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Колодійчук В.М., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,
У жовтні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути із відповідача на свою користь кредитну заборгованість, яка становить 114 166 грн 46 коп., посилаючись на те, що 11 травня 2004 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 25 тис. грн зі сплатою 2,25 % на місяць терміном до 11 травня 2005 року, однак, у зв'язку з тим що боржник належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконувала, станом на 11 жовтня 2013 року утворилася заборгованість, яку добровільно не погашає, через що банк був вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Справа переглядалася судами неодноразово.
Заочним рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 грудня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2015 року заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. у зв'язку з їх безпідставністю.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та дійшов вірного висновку що позивачем, у відповідності до положень ст.ст. 58, 60 ЦПК України, не надано доказів відповідно до викладених обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, у зв'язку з чим, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
Відмовити публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Додані до касаційної скарги матеріали повернути, особі яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.М. Колодійчук