іменем україни
3 червня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,
Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа - ОСОБА_4, про розірвання кредитного договору та договору поруки,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 2 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 лютого 2015 року,
Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилалося на те, що 5 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 490052652 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, згідно з яким позичальнику був наданий кредит в сумі 14 849,50 дол. США в розрахунку 14,5 % річних на строк з 5 грудня 2007 року по 5 грудня 2014 року. ОСОБА_4 порушив умови договору, в результаті чого виникла заборгованість, яку він добровільно погашати не бажає.
ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про розірвання кредитного договору № 490052652 від 5 грудня 2007 року та договору поруки № 490052652-П від 5 грудня 2007 року з дати винесення рішення у справі.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 2 грудня 2014 року в задоволенні позову та зустрічного позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 26 лютого 2015 року рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 2 грудня 2014 року скасовано в частині відмови в стягненні заборгованості за кредитним договором та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитною угодою, а саме: заборгованість за кредитом - 97 932,11 грн, заборгованість за відсотками - 6 937,07 грн, пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 6 873,25 грн, а всього на загальну суму 111 742,43 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Третейського суду від 30 вересня 2014 року (справа № 2748-2/702/14) за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 490052652 від 5 грудня 2007 року в сумі 111 742,43 грн, тому спір по суті вже вирішено. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог про розірвання кредитного договору та договору поруки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено умови, визначені ст. 652 ЦК України, які б давали підстави розірвати такі угоди у разі істотної зміни обставин.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 5 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 490052652 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, згідно з якими позичальнику був наданий кредит в сумі 14 849,50 дол. США в розрахунку 14,5% річних на строк з 5 грудня 2007 року по 5 грудня 2014 року (а. с. 5 - 6).
Додатком до кредитного договору від 19 березня 2009 року № 1 (а. с. 7) та додатком до кредитного договору від 22 травня 2010 року № 2 (а. с. 8) сторонами було внесено зміни до основаного договору та визначено термін дії кредитного зобов'язання до 5 грудня 2017 року.
В забезпечення виконання всіх зобов'язань, що випливають з кредитного договору 5 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 490052652-П, згідно з яким поручитель прийняв на себе прямі зобов'язання відповідати перед кредитором за порушення боржником його зобов'язань ( а. с. 24 - 25).
Аналогічними додатками від 19 березня 2009 року № 1 та № 2 від 22 травня 2010 року внесено зміни та доповнення до договору поруки укладеного з відповідачкою ОСОБА_3, згідно з якими термін дії договору поруки визначено до 5 грудня 2017 року (а. с. 26 - 28).
Станом на 5 серпня 2014 року заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором складає: заборгованість за кредитом - 97 932,11 грн, заборгованість за відсотками 6 937,07 грн, пеня за несвоєчасну сплату кредиту 6 873,25 грн, а всього 111 742,43 грн (а. с. 39 - 40).
Договором від 22 травня 2010 року про внесення змін та доповнень № 2 до договору поруки від 5 грудня 2007 року № 490052652-Н були внесені зміни до останнього, а саме, сторони домовились змінити п. 2.3 Розділу № 1 « базові умови, кредитування» кредитного договору та викласти його в наступній редакції: « 2.3. дата остаточного повернення Кредиту «5» грудня 2017 року (а. с. 8).
Крім того, договором від 22 травня 2010 року про внесення змін та доповнень № 2 до договору поруки від 05 грудня 2007 року № 490052652-И були внесені зміни до останнього, а саме, сторони домовились змінити п. 2.1 Договору та викласти його в наступній редакції: « 2.1. У відповідності з цим Договором Поручитель поручається за виконання Боржником наступних обов'язків, що виникли на підставі Основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому: а) обов'язок повертати Банку Кредит рівними частинами, у терміни, визначені Основним договором та додатком № 1 до основного договору, але в будь - якому випадку не пізніше «5» грудня 2017 року (а. с. 28).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.
У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Солідарну відповідальність перед кредитором несуть і боржник, і поручитель, якщо інше не встановлено договором поруки відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України.
Як убачається з укладеного договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов грошового зобов'язання за кредитним договором.
Звертаючись до суду з позовом, банк обрав способом захисту свого права на повернення кредитних коштів пред'явлення вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3, оскільки заборгованість за даним кредитним договором була стягнута з боржника ОСОБА_4, який є у даній справі третьою особою, рішенням третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» від 30 вересня 2014 року.
За положеннями п. 3.4 договору поруки (а. с. 26) позивач та відповідачка узгодили порядок вирішення спорів у третейському суді.
Проте відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).
Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абзаці 5 частини другої постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в частині нове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що 22 травня 2010 року договором про внесення змін та доповнень № 2 до договору поруки термін погашення кредиту був продовжений до 5 грудня 2017 року, із умовами якого поручитель ОСОБА_3 була обізнана, а тому заборгованість за кредитним договором необхідно стягнути з відповідачки ОСОБА_3 як із солідарного боржника, а наявність рішення третейського суду про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_4 ніяким чином не перешкоджає позивачу на пред'явлення вимоги до поручителя.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
На підставі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді:Н.А. Горелкіна Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко