Сколівський районний суд Львівської області
Справа № 453/294/15-ц
№ провадження 2/453/214/15
08.06.2015 року Сколівський районний суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Микитина В.Я.;
з участю секретаря Плечій Л.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з участю третьої особи - Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на ? частину домоволодіння у порядку спадкування за заповітом,-
Позивач ОСОБА_1 26.02.2015 року звернувся в суд із позовною заявою, уточненою 08.06.2015 року у ході судового розгляду справи, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просить визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованого у АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що його нині покійний батько ОСОБА_8 був головою колгоспного двору, за яким у червні 1988 року було оформлено право власності на спірне домоволодіння у цілому. На момент скасування даної суспільної категорії він, його нині покійний батько, а також відповідачі ОСОБА_2 (матір) та ОСОБА_3 (брат) ніколи не поривали зв'язків із сім'єю та господарством. Інші члени колгоспного двору - відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вибули з господарства батьків, втратили частку у колгоспному дворі. Частка батька у майні колгоспного двору становила ? частину. ІНФОРМАЦІЯ_6 року батько помер, залишивши заповіт у його користь та користь брата - ОСОБА_3 у рівних частинах. Він, як спадкоємець за заповітом після смерті батька, спадщину прийняв у встановленому законом порядку, а брат від належної йому частки у спадщині відмовився на його користь. Відтак, вважає, що вправі претендувати на ? частину у майні колгоспного двору на момент скасування даної суспільної категорії у порядку спадкування, так як за життя покійний батько ОСОБА_9 мав на це право. Оскільки втрачений правовстановлюючий документ на спірне домоволодіння у цілому, він був змушений звертатися до суду із даним позовом за захистом своїх порушених спадкових прав.
Позивач ОСОБА_1 та його належним чином уповноважений представник ОСОБА_10 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а. с. 4-5) та заяві про зменшення позовних вимог (а. с. 71). У судовому засіданні надали пояснення, аналогічні наведеним у позові та заяві про зменшення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні після роз'яснення йому положень ст. 174 ЦПК України позов визнав, не заперечував проти його задоволення у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, однак подали на адресу суду письмові заяви (а. с. 31, 32, 33, 34), в яких просили проводити судовий розгляд справи без їх участі, позовні вимоги визнали повністю.
Належним чином уповноважена представник відповідача Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області - сільський голова Іваницька О.М. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечувала, вважала їх підставними та обґрунтованими. У подальшому просила проводити судовий розгляд справи без її участі, про що подала суду відповідну заяву (а. с. 72).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, давши належну оцінку доказам у справі, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 і 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту особою свого цивільного права є визнання права. Частина 2 ст. 16 ЦК України, окрім визначеного переліку, передбачає також право суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З копії погосподарської книги № 2 с. Крушельниця Сколівського району Львівської області за 19991-1995 роки (а. с. 66-70) вбачається, що господарство, особовий рахунок якого НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 (по земельній шнуровій книзі - НОМЕР_1), відноситься до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько), а його членами - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (дружина), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (син) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (син).
Зазначені обставини підтверджуються також довідкою Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області вих. № 72/02-18 від 15.05.2015 року (а. с. 65).
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності діючим ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки згадані вище правовідносини виникли до набрання чинності діючим ЦК України, то суд при розгляді даного спору у вказаній частині керується положеннями ЦК Української РСР 1963 року та діючими на той час законодавчими актами.
Так, у відповідності до положень ч. 2 ст. 9 Закону СРСР «Про власність в СРСР», який набрав чинності з 01.07.1990 року, майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.
Пунктом 4 Постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 року № 885-12 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність»» (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що правила, які містяться у Законі Української РСР «Про власність» і були передбачені Законом СРСР «Про власність в СРСР», застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 01.07.1990 року.
Як йдеться у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення ст. ст. 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (тобто з 15.04.1991 року).
Таким чином, до правовідносин, які виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.01.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Так, відповідно до ст. ст. 120, 121 ЦК Української РСР 1963 року в редакції, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю, тощо. Відповідно до ст. ст. 120-127 ЦК Української РСР 1963 року в редакції, яка була чинною до 1991 року, колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб-членів колгоспу, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства та задоволення сімейних потреб. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право згідно положень ст. 126 ЦК Української РСР 1963 року в редакції, яка була чинною до 1991 року, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (у цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба). Розмір частки члена двору визначається виходячи із рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних у відповідності до положень ст. 123 ЦК Української РСР. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Відповідно до п. 20 «Вказівок по веденню погосподарського обліку у сільських радах народних депутатів», затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25.05.1990 року за № 69, у графі «суспільна група господарства» записується станом на 01 січня відповідного року одна із наступних суспільних груп: господарство колгоспника; господарство робітника; господарство службовця; господарство інших категорій населення. Суспільна група господарства встановлювалася у залежності від роду занять голови господарства.
Судом встановлено та підтверджено даними згаданої вище погосподарської книги, що господарство, головою якого був ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, розташоване у с. Крушельниця Сколівського району Львівської області, відносилося до суспільної групи колгоспний двір, та станом на 15.04.1991 року збереглося, а члени його двору не втратили права на частку у його майні.
Як також йдеться у вже згаданому вище п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Виходячи з рівного права усіх членів двору на їх спільне майно, розмір часток у вищевказаному колгоспному дворі кожного його члена, а саме ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 - батька, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 - дружини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 - сина та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 - сина, становив по ? частині.
ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_8 помер у с. Крушельниця Сколівського району Львівської області, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого 18.08.2011 року Крушельницькою сільською радою Сколівського району Львівської області (а. с. 18).
Згідно з вимогами ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору у майні двору застосовуються з 01.07.1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30.06.1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Таким чином, спадщина після смерті колишнього члена колгоспного двору ОСОБА_8 на його частку у майні колгоспного двору у розмірі ? частини відкрилася після його смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_7 року. Відповідно, спадкування проходить за правилами, визначеними діючим ЦК України.
За життя ОСОБА_8 склав заповіт (а. с. 19), згідно якого останній належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1, заповів двом своїм синам - ОСОБА_3 та ОСОБА_1. Заповіт до дня смерті ОСОБА_8 не змінювався і не скасовувався, що підтверджується відміткою уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування на тильній його стороні, засвідчений печаткою.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину, або ж не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, тобто шести місяців, він не заявив про відмову від неї.
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем прав та обов'язків за заповітом після смерті батька ОСОБА_8 і у встановлений законодавством строк та порядок прийняв спадщину, так як на день смерті останнього був зареєстрований та проживав з ним у спірному будинку, що стверджується відміткою про місце реєстрації у паспорті громадянина України серії НОМЕР_5, виданого Сколівським РВ ГУ МВС України у Львівській області 21.07.1998 року (а. с. 13) і протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини не відмовився від неї. Інший спадкоємець за заповітом - відповідач ОСОБА_3 спадщину у встановленому законом порядку також прийняв, однак відмовився від своєї частки у спадщині на користь позивача, про що подав відповідну заяву (а. с. 25). Ще один спадкоємець, яка у встановленому порядку прийняла спадщину - відповідач ОСОБА_2 і яка претендує на обов'язкову частку у спадщині, від такої відмовилася, про що подала відповідну заяву (а. с. 24).
Як встановлено судом, позивач у визначеному порядку звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, у тому числі і на спірне нерухоме майно, однак державним нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області Батлюком В.І. 13.03.2015 року у листі-відмові за вих. № 146/01-16 (а. с. 35) з вказаного приводу відмовлено у зв'язку із відсутністю реєстрації документів на таке нерухоме майно та рекомендовано звертатися до суду.
Судом також встановлено, що 25.06.1988 року виконавчим комітетом Сколівської районної Ради народних депутатів Львівської області видавалось свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок - за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_8, копія якого знаходиться у матеріалах інвентаризаційної справи і надана суду (а. с. 45). Однак, оригінал такого правовстановлюючого документа втрачений, а, до того-ж, він не був зареєстрований до смерті ОСОБА_8 у встановленому порядку, частки у праві кожного із членів колгоспного двору залишались невизначеними.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як встановлено судом, спадкодавцеві ОСОБА_8 на момент відкриття спадщини належало право на ? частину у майні колгоспного двору, до якого входить житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1, і таке право не припинилося внаслідок його смерті. Вказане право на частку у майні колгоспного двору не визначено і така частка залишилася не успадкованою.
Враховуючи, що спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняв і не відмовився від неї в установленому порядку лише син ОСОБА_1, відтак ? частину у житловому будинку, розташованому у АДРЕСА_1, як майно колишнього колгоспного двору, слід визнати за останнім.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу матеріалів справи та враховуючи вищевикладене, суд вважає, що уточнені позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, доведені матеріалами справи і підлягають до задоволення.
Судові витрати у розмірі 243 грн. 60 коп. слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 10-11, 60, 62, 64, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованого у АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_8, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.
Суддя В.Я. Микитин
Повний текст рішення суду виготовлений 09.06.2015 року.