Справа № 464/6495/14-ц
пр.№ 2/464/384/15
03.04.2015 року
Сихівський районний суд м.Львова
в складі:головуючої - судді Бойко О.М.
при секретарі Качарабі П.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,-
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на дизельний генератор у корпусі синього кольору № НОМЕР_1, 1996 року випуску, серійний номер НОМЕР_2, пиляльний верстат зі стрічковою пилою марки LT40HDG24, 1998 року випуску, серійний номер 456B42418VPEK2134, поздовжній кругопильний верстат марки «Wravor», 2001 року випуску, серійний номер 220016, зеленого кольору та зобов»язати відповідача передати йому зазначене обладнання. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що він з 2006 року займається підприємницькою діяльністю у сфері деревообробки. У березні 2013 р. він вирішив придбати додаткове обладнання, зокрема, два верстати для обробки деревини та дизельний генератор. Вказане обладнання він за порадою свого знайомого ОСОБА_3 вирішив придбати з допомогою відповідача, який є фізичною особою-підприємцем та акредитований у митних органах. Відповідач, з яким його познайомив ОСОБА_3, погодився на його пропозицію оформити придбання обладнання, при цьому між ними було досягнуто домовленості про те, що він домовляється із постачальником, робить замовлення обладнання, оплачує його вартість та інші витрати, а відповідач лише надає свої документи суб»єкта підприємницької діяльності для поставки обладнання за що він оплачує йому 3000 грн. Для цього його представники зареєстрували відповідача як суб»єкта зовнішньо-економічної діяльності, заповнивши за відповідача усі необхідні для цього документи. В подальшому він за допомогою електронної пошти здійснив замовлення обладнання у фірми «Дарома д.о.о.», яка знаходиться у Боснії та Герцоговині. Оплату замовлення здійснила його дружина ОСОБА_4 в травні 2013 р., зокрема, знявши кошти з його рахунку вона внесла їх на рахунок відповідача. Після оплати придбане обладнання було доставлено в приміщення цеху його підприємства. Однак, в подальшому відповідач почав вимагати у нього замість обумовленої винагороди 3000 грн. суму винагороди у розмірі 4000, 8000 та 12000 грн. В подальшому ними було досягнуто домовленості, що за 10000 грн. винагороди відповідач віддасть оригінали документів на обладнання та між ними буде укладено договір купівлі-продажу обладнання. 21.08.2013р. від його представників відповідач отримав 9000 грн., передав підписаний договір-купівлі продажу та оригінали документів на обладнання, зазначивши що немає до нього жодних претензій. Зазначені обставини свідчать про те, що між ним та відповідачем фактично було укладено договір комісії, оскільки між ними досягнуто домовленості, що відповідач від свого імені за його (позивача) кошти придбає обладнання, за що отримає винагороду. Однак, відповідач не дотримав умов угоди, оскільки не передав йому обладнання. Тому просить визнати за ним право власності та зобов»язати відповідача передати належне йому обладнання.
В судовому засіданні допитаний в якості свідка позивач позов підтримав, дав показання аналогічні змісту позовної заяви, просить позов задоволити.
Представники позивача позов підтримали, дали пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просять позов задоволити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що 12.04.2013 р. між ним як фізичною особою-підприємцем та компанією «Дарома д.о.о» було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого спірне обладнання було придбане ним, таке придбання було здійснене для його господарської діяльності. Жодної домовленості про придбання такого для позивача не було, позивач дійсно допоміг йому знайти продавця обладнання та спілкувався із ним, оскільки був з ним знайомий, однак вказане обладнання придбане за його власні кошти та виключно для своїх потреб. Просять відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, з»ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.04.2013 року між компанією «Дарома д.о.о» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено зовнішньоекономічний контракт, за умовами якого відповідач придбав пиляльний верстат зі стрічковою пилою марки LT40HDG24, серійний номер 456B42418VPEC2134; поздовжній круглопилковий верстат марки «Wrawor», тип 500, серійний номер 220016; дизельний генератор тип № НОМЕР_1, серійний номер НОМЕР_2, 1996 року випуску.
15.04.2014 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було сплачено вартість обладнання за рахунком INVOICE NR,IF 009-13, а компанією «Дарома д.о.о» відвантажено вказане обладнання згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 100045 та митною декларацією № 209160000/2013/006262 від 19.04.2014 року.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як встановлено судом, укладений компанією «Дарома д.о.о» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу недійсним не визнавався, недійсність такого прямо не встановлена законом, відтак, в силу ст.204 Цивільного кодексу України такий є правомірним, а за умовами вказаного договору обладнання придбане саме відповідачем. З огляду на зазначені обставини відповідач із підстав передбачених законодавством набув права власності на спірне обладнання.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі
Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України обов"язок доказування лежить на сторонах, тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Частина 2 статті 60 ЦПК України визначає, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звернувшись до суду із вимогами про визнання права власності на обладнання, яке за умовами чинного договору купівлі-продажу набуте у власність відповідачем, позивач на підтвердження позовних вимог покликається лише на показання свідків. Однак, суд вважає, що такими беззаперечно не підтверджено обставин щодо укладення договору комісії між ним та відповідачем.
Зокрема, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про конкретні обставини укладення такого договору не ствердили, зазначивши лише, що чули розмову між позивачем та відповідачем про придбання обладнання за кордоном. Про те, що таке було придбане за кошти позивача їм відомо лише зі слів самого позивача.
Показання свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про оплату коштів за обладнання позивачем не є достатніми доказами, зважаючи на те, що ОСОБА_4, яка ствердила, що вносила кошти на рахунок відповідача є дружиною позивача, а ОСОБА_7, який ствердив про те, що передавав відповідачеві кошти від імені позивача перебуває із позивачем у дружніх відносинах, крім того, останній не ствердив за що конкретно були передані вказані кошти.
Свідок ОСОБА_3 не підтвердив жодної із обставин зазначених позивачем на підтвердження позивних вимог.
Відповідь компанії «Дарома д.о.о.» (а.с.8) також не містить достатніх даних щодо укладених позивачем договору комісії, оскільки, не містить відомостей про те, що обладнання було придбане за кошти позивача .
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи те, що позивачем всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надано суду належних та достатніх доказів в підтвердження обставин укладення договору комісії із відповідачем, за наявності чинного договору купівлі-продажу укладеного між відповідачем та компанією «Дарома д.о.о», суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст.ст. 204, 328, 1011 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуюча: